На кадастровому плані 1828 року містечка Гримайлів, що в Чортківському районі Тернопільщини, картографи показали фортецю, яка в теперішній час вже не існує. Так склалася її історична доля. Але чи можна з наявних джерел дізнатись про неї більше, ніж просто згадка в довідниках?
Головною особливістю життя Галицької землі XVI - XVII ст. була необхідність захищатись від агресивних татар і турок. Доходило до того, що протягом одного року траплялися декілька нападів ординців. Напади разом із пограбуванням, пожежами та викраденням на ясир були звичними подіями для населення тих місць.
Дуже важливим було своєчасне повідомлення про близьку загрозу. Тому в поля, на відстань кількох кінних переходів, висилався дозор і будувались спостережні вежі, на яких цілодобово несла службу варта з кількох осіб. У випадку небезпеки спостерігачі запалювали сигнальні смолоскипи, били у дзвони або попереджувально стріляли зі зброї.
У першій половині XVII ст. татарські напади на Руське воєводство Річі Посполитої отримали характер повені. Протягом цих років Червона Русь мала лише 12-ть спокійних років (1606, 1608 - 1611, 1614, 1619, 1625, 1627 - 1628, 1630, 1631), а у 17-ти роках край пережив щонайменше 26 нападів. Найчастіше в Галицькій землі татари направляли свої атаки на повіти Коломийський (20 разів), Галицький (18) і Теребовлянський (17).
Найманих військ для оборони не вистачало, тому найчастіше удари численних ворогів приймали на себе магнатські загони при посильній підтримці селян і міщан. Вони ж несли і повсякденну сторожову службу. Мешканець-галичанин в одній руці тримав леміш, а в другій – меч. Так практично зупинялося подальше просування ворога вглиб Річі Посполитої. Розпорошені загони степовиків рідко коли виходили за межі Руського воєводства.
Неодноразовими набігами татари проклали собі в руських землях декілька традиційних шляхів. Один з них, кучманьський, на завершальному етапі зачіпав Теребовлянський повіт Галицької землі. На Поділі він проходив через Кам’янець, Гусятин, Борщів, Скалат, Гримайлів, Теребовля, Микулинці, які підпадали під удари татар, далі переходив в Галичину і через Зборів, Золочів йшов на Львів.
Зрозумілою реакцією на такий стан речей було будівництво нових оборонних замків, фортифікаційне зміцнення міст, магнатських і шляхетських садиб, монастирів, костьолів і церков. Вони забезпечували захист місцевому населенню і були опорними пунктами для ведення оборони. Все це знеохочувало степовиків атакувати захищені міста і місця. Кінні татари не мали ані часу, ані засобів, ані вміння для ведення осади, і навіть якщо робили таку спробу, то при першому ж неуспіху відступали і квапилися далі по легко досяжну здобич.
Польський історик-архівіст Олександр Чоловський писав, що кожен більший шляхетський двір оточувався валами, ровами, високими стінами і в такий спосіб перетворювався в так звані форталіції на випадок несподіваного нападу. Форталіції, у більшості дерев’яні, мали вигляд чотирикутника із в’їзною брамою i баштами на кутах. Вони не були насправді великою перешкодою для ворога, який мав гармати, але в татар артилерії не було…
Гримайлівський замок як пункт оборони, виріс у північно-західній частині містечка, на невеликому піднесенні над озером, можливо, на місці якоїсь дерев’яної фортеці, яких багато лежало тоді на татарських шляхах. Будівництво такої оборонної споруди та перебування у селищі дiдича-пана або його намісників одразу і на довгі десятиліття виокремило i підняло значення Гримайлова серед сусідніх сіл цього терену.
Фортеця була збудована на початку XVI ст. місцевими шляхтичами на прізвище Лудзіцькі. В джерелах називаються Мацей і, його чи то брат, чи то родич, Войцех-Адальберт. Шляхтичі були гербу Grzymałа, і тому існує версія, що селище отримало назву саме від назви цього гербу: Grzymałа – Grzymałów. Войцех ще не раз буде згадуватися на сторінках цього оповідання.
Фортеця у Гримайлові на кадастровій мапі 1828 р. (Це її єдине зображення, яке дійшло до нашого часу)
Споруда була збудована у вигляді наближеного до квадрату прямокутника. Муровані стіни оточували внутрішній двір, в кутах – чотири 6-бічні башти, навколо – рови та вали.
Башти – у декілька ярусів муровані вежі з товстими стінами, з кількома приміщеннями на одному ярусі, сполучені з оборонними мурами і оснащені бійницями для ведення прямої і флангової стрільби або спостереження. Вони були звернені кутом (вістрям) у бік можливого напрямку наступу ворога, виступали за лінію мурів і прикривали підступи. Вигляд башт не міг відрізнятися від башт сусіднього (11 км) замку у Скалаті. Збудовані по-сусідству в одну історичну епоху, вони не могли виглядати по різному.
Башти скалатської фортеці
Стіни мали відповідну товщину, щоб захистити оборонців від руйнівної дії тогочасної зброї. Гарнізон складали члени родини феодала та його піддані. Очевидно, вони були навчені використанню засобів оборони, знали їх розміщення і правила ведення бою, знали інженерні особливості будівлі і т. д.
У південно-східній башті знаходилося приміщення для зброї, а в південно-західній Войцех Лудзіцький заснував каплицю на честь Непорочного Зачаття Діви Марії. Таке рішення дідича “Історія Гримайлівського костьолу” (1818) пояснювала словами: “Напевно думаючи, щоб у випадку знищення сусіднього костьолу в Глібові, у місті вона могла служити”. Архівні документи, датовані наступними десятиліттями (1666 р., 1716 р., один без дати) підтверджують, що каплиця була забезпечена всім необхідним релігійним інвентарем для проведення служб – хрести, розп’яття, кубки і келихи, 4 ліхтаря, службовий одяг, кадильниця і один великий дерев’яний ліхтар “na środku kaplicy”.
В 1620 р. у підземеллі каплиці поховали Барбару Лудзіцьку з родини Koпичиньських, вдову теребовлянського шляхтича Миколая Лудзіцького, приблизно 1540 р. народження, як про це свідчив напис латиною на надгробку. Як і каплицю, надгробок збудував її син – вже згаданий Войцех Лудзіцький. Отже, на той рік замок вже був діючим.
Якими ж були його розміри? На це запитання дає відповідь план верхнього поверху будівлі з масштабом, виконаний на початку ХІХ ст. Цей план знаходився серед ескізів проекту перебудови гримайлівського замку архітектором Якубом Хемплем приблизно у 1815 р. Розміри плану були виконані у віденських ліктях. Один такий “лікоть” дорівнював приблизно 0,78 м. Схоже на те, що квадратна фортеця мала довжину сторони близько 60 м, з яких біля 12,5 м припадало на дві башти в кутах (для порівняння: розміри Кременецького замку приблизно 65 х 135 (м), а чотирикутник замку у Скалаті має сторони 92, 72, 72 і 63 метри).
Висоту башт і стін приблизно можна вирахувати, використовуючи фотографію пізніше збудованого з фортеці палацу за висотою незруйнованих під час перебудови башт.
Про напади на замок у Гримайлові в докозацький період джерела повідомляють лише один раз. В той час власницею Калагарівки над Збручем (нині у Чортківському районі) була Анна Лагодовська, дочка волинського каштеляна Яна Лагодовського, яка спадково отримала це містечко після смерті під Гданськом в 1627 р., під час кампанії гетьмана Конєцпольського проти шведського короля Адольфа Густава, чоловіка – Миколая Маліньського – племінника гримайлівських Лудзіцьких. Анна відразу увійшла з останніми у гострий конфлікт. Причиною були спадкові суперечки. Анна на підставі, як вона обґрунтовувала, заповіту покійного чоловіка, заявила претензії на його майно і власність. Але Войцех Лудзіцький стверджував, що володарка Калагарівки заповіт підробила на свою користь. Розпочався судовий процес, і коли Войцех поїхав на засідання суду в Люблін, Анна, скориставшись з його відсутності, закликавши на допомогу брата Марка та кузена Кшиштофа Сененьського, напала на землі Лудзіцького і захопила гримайлівський замок. Під час нападу загинув один замковий слуга. Далі войовнича жінка заподіяла спустошення не тільки в самому Гримайлові, але й у сусідніх селах Лудзіцького: Буцики, Глібів та Oстап’є.
Очевидно, судовий процес закінчився не на користь Лагодовської, і наступні події тому підтвердження. Скоро Калагарівка Теребовлянського повіту набрала грізного розголосу на цілому терені як резиденція Heroda-Baby, як головний осередок нападів, а теребовлянські міські акти переповнилися протестами, позовами, рішеннями, в яких Анна виступає як головна героїня, причому під своїм родинним прізвищем. Вона проводить вперті війни з Сатановим Сенявських і Гримайловом Лудзіцьких (чи не тому через 100 років Лудзіцькі передадуть Гримайлів саме Сенявським?), а коронний підчашій Миколай Сенявський організував навіть посполите рушення своїх людей, щоб дати відсіч збройним нападам агресивної жінки.
Можливо саме після цих сусідських війн, місцеві шляхтичі-землевласники переконалися і усвідомили важливість замків для успішного ведення оборони (і збереження своїх статків). В 1630 р. командир гусарів Кшиштоф Віхровський збудував замок у Скалаті, в наступному році теребовлянський староста Олександр Балабан закінчив відновлення фортеці у Теребовлі, в 1636 р. Войцех Лудзіцький зміцнює пошкоджені часом і нападами мури гримайлівського замку.
Далі наступили часи Хмельниччини. Про напади в цей період на фортецю у Гримайлові повідомляє лише один автор один раз – у жовтні 1648 р. замок був захоплений повсталими місцевими селянами (В. Грабовецький, “Західноукраїнські землі у період народно-визвольної війни”, Київ, 1972). Якщо дійсно відбулося саме так, то треба думати, що постійного гарнізону в фортеці не було.
Після завершення козацьких війн землі навколо Гримайлова, і взагалі ця частина Теребовлянського повіту до кінця XVII ст. стає театром військових дій, у першу чергу польсько-татарсько-турецьких війн. Шляхи ворогуючих армій проходять тереном, в хроніках згадуються Тернопіль, Теребовля, Збараж, Гусятин, Скалат. Про Гримайлів немає повідомлень, але скоріше за все гірка доля не оминула і його – достатньо було загону вершників у декілька десятків професійних воїнів.
На переході XVII - XVIII століть (точна дата невідома), Гримайлів з околицями перейшов у власність Адама-Миколая Сенявського – великого коронного гетьмана, каштеляна краківського, першого сенатора Річі Посполитої. Власник надзвичайно великих багатств, Сенявський надав Гримайлову привілей на магдебурзьке право, перевів селище у статус міста, призначив печатку, ініціював будівництво костьолу та провів ґрунтовний ремонт замку, який після численних нападів, нищень, пожеж і негайних ремонтів мав, напевно, непривабливий вигляд.
Про будівництво замку Сенявським зустрічається в “Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов’янських” (Варшава, 1881) і в роботі польських авторів М. Баліньського і Т. Ліпіньського “Старожитня Польща під поглядом історичним, географічним і статистичним” (Варшава, 1885). Дещо з іншим акцентом – про відбудову – писали О. Чоловський (“Давні замки і фортеці Галицької Русі”, Львів, 1892) та Р. Афтаназі (“Історія резиденцій на давніх окраїнах Річі Посполитої”, Вроцлав, 1995). Ксьондз Еразм Жибурт писав, що перебудова замку закінчилася у 1716 р. (“Історія гримайлівського костьолу латинського обряду, що в циркулі Тернопільському, деканаті Теребовлянському”, 1818) [1].
Всі ці слова (будівництво, відбудова, перебудова) можна трактувати не тільки як простий ремонт попередньої фортеці, збудованої Лудзіцькими, але й як модернізацію, викликану розвитком військової справи протягом ХVII – поч. ХVIII століть, і це було б логічно. Таким чином, замок, що його відновив Адам-Миколай Сенявський у 1716 р., скоріше за все, відрізнявся від замку його попередників – все ж таки з десятиліттями змінилося мистецтво фортифікації, удосконалення зазнала стратегія облоги і оборони, зріс якісний рівень артилерії та інженерії, змінилися оборонне і штурмове озброєння, матеріали для оборонного будівництва, так само, як замок самого Сенявського відрізнявся невідомими нам деталям від того, яким його бачили картографи, складаючи через понад 100 років (1828) кадастровий план Гримайлова.
Не буде великою помилкою сказати, що у Гримайлові, протягом його історії, було збудовано два замки. Перший, Лудзіцьких, у другій половині XVII ст. був настільки зруйнований нападами селян, можливо, козаків, турків, татар і природніми впливами, що говорити про нього, як про діючу якісну оборонну споруду було б перебільшенням. Тому реконструкцію і відбудову замку, проведену коштом гетьмана Сенявського у 1715 - 1716 рр. (відомий лист до нього військового інженера і архітектора Jan Baptysta Dessieur’а 15 квітня 1715 р., у якому останній повідомляв про закінчення робіт у каплиці і про початок зведення стін в замкових кімнатах) можна вважати новим його народженням, а самого гетьмана – його другим засновником. Не випадково, М. Баліньський і T. Ліпіньський у згаданій вище роботі писали, що у замку (на той час – вже палаці) зберігається портрет Сенявського [3].
Трагічним в історії Гримайлова став день 9 травня 1803 р., коли під час пожежі в містечку згоріло багато будинків та обидві існуючі церкви. Стихія не пощадила і стару фортецю, у якій вигорів верхній поверх. Під час усунення наслідків пожежі в тому ж році каплиця у південно-західній башті була ліквідована, вівтар перенесено до заснованого в 1796 р. княгинею Ізабеллою Любомирською (онукою гетьмана) костьолу в Качанівці – села із Гримайлівського повіту. Верхній поверх башти перебудували на кухню, а нижній – на стайню. Наскільки зручним було таке сусідство – джерела мовчать…
Гримайлівський замок через природні впливи, стихійні біди, пожежу 1803 р., незважаючи на виконаний ремонт, вже не відповідав вимогам великопанської резиденції. Відомий архітектор Якуб Хемпл приблизно в 1815 р. отримав від Констанції Жевуської – правнуки гетьмана Адама-Миколая Сенявського – непросте завдання: пристосувати старі мури до нових потреб, і виконав проект у модному на той час неоготичному стилі.
У 1959 р. польський історик Тадеуш-Стефан Ярошевський в Кракові, у приватному альбомі архітектурних планів кінця XVIII - початку XIX ст., знайшов чотири аркуша з малюнками проекту перебудови замку в Гримайлові, який історик назвав “величним” [6]. На першому знаходиться “Вид гримайлівського замку зі сторони ставу” і “План верхнього поверху гримайлівського замку” – обидва проекти виконані тушшю та аквареллю і підписані Якубом Хемплем. Другий аркуш – ескізи “Вигляд від ставу” і “Вигляд подвір’я”, намальовані олівцем і непідписані. Малюнки на третьому і четвертому аркушах виконані тушшю за підписом Хемпла: третій на зворотній стороні несе назву “Проект оранжереї в Гримайлові”, а останній – “Міст, що має бути поставлений над гримайлівським ставом під замком” (бічний вигляд) та “План мосту” (вигляд зверху). Всі проекти мали мірило у віденських ліктях.
Нереалізований план Якуба Хемпла щодо перебудови верхнього поверху замку в Гримайлові
Через відсутність інших інформаційних матеріалів неможливо сказати, як сильно планувалося змінити вигляд існуючої будівлі. Тим більше, що проект реконструкції фортеці в Гримайлові не дочекався своєї реалізації: у 1823 р. Гримайлів разом із сусідніми селами, через величезні борги власниці, був виставлений на аукціонний продаж.
В інвентарі Гримайлівського ключа 1821 р., який є складовою частиною збірки “Інвентарі з описами замків на Червоній Русі XVII - XIX ст.”, що зберігається у фонді О. Чоловського Львівської наукової бібліотеки ім. Стефаника, знаходиться документ “Опис скарбових будинків міста Гримайлів” [11]. У ньому перелік об’єктів складається з 56 пунктів. Під першим номером називається замок і описується його стан на той момент. Навіть якщо існували інші аналогічні описи цієї споруди, то документ 1821 року – єдиний такого роду, що відомий автору, який дійшов до нашого часу.
З оповідання зрозуміло, що замок в той історичний період вже перестав виконувати свою військову функцію і по суті являвся житловим будинком місцевого пана або призначених ним в Гримайлів управлінців. Далі подається опис поверхів і створена автором згідно нього схема другого поверху. У квадратних дужках розміщені деякі пояснення 1.
“В’їзд на дитинець замковий [внутрішнє замкове подвір’я] знаходиться у штукатуреній, ґонтом [як дахом] вкритій фасадній стіні на фундаменті, опарканений, з брамою між двома вмурованими стовпами, з подвійних дубових дошок на залізних обручах і чопах, з хвірткою також на завісах і гаках і з ручкою для закривання. Дитинець від в’їзду знаходиться попереду в ліву сторону. Замок одноповерховий [хоча в цьому місці замок називається одноповерховим, далі в тексті будуть згадуватися сходи на другий поверх, а з другого поверху – на стріх], мурований з каменю у формі квадрату, з чотирма вежами на рогах, під дахом, що ґонтом довжиною у лікоть покритий, фасадною стіною на схід, до внутрішніх приміщень йдеться дерев’яними сходами з мурованими стінами [спочатку] у ґанок, також мурований, на двох мурованих стовпах, під дахом ґонтом покритим, зі штукатуреною стелею, підлогою з кам’яних плит, з двома лавками з дубових дошок по боках, з якого є подвійні дубові двері на завісах і гаках з ручкою та залізними болтами у склепінчасті сіни, де підлога з кам’яних плит. Йдучи з тих сіней праворуч у середні сіни, видно одинарні двері на завісах і гаках, з французьким замком, до зали їдальні з подвійним вікном у дубовій окутій рамі [металеві захисні засувки і кутники, що запобігають викривленню деревини] на завісах і болтах. Дві з 38 шибок створюють дві внутрішні кватирки на завісах і залізних гачках. У цій залі знаходиться обігрівальна залізна піч і мурований з цегли камін з бляхою для закривання комина, виведеного на дах. У цій залі, далі йдучи правою стороною, у стіні є дубові двері на завісах і гаках залізних із французьким замком. Там входиться в кабінет у башті.У ньому два одинарних окутих вікна із залізними решітками, обігрівальна кахельна піч, збудована у московський спосіб, і шафа у стіні з 4-ма дверцятами на завісах і гачках, з двома замками під ключі. Ця башта, або кабінет, разом із їдальнею залою мають склепінчасту стелю, а підлогу з ялинових дошок.
Повернувшись звідти назад у їдальню, поруч із вищезгаданим у цій залі каміном, у стіні середній поперечній, знаходяться двері у залу для гостей, у якій в північній стіні видно два подвійних вікна з 32 шибок, з двома внутрішніми кватирками, з ялини, на завісах і гачках. Кахельна обігрівальна піч. З лівої сторони у стіні середній поздовжній є двері у коридор. Напроти перших дверей цієї зали знаходяться другі двері біля обігрівальної печі у передпокій, у якому одне подвійне вікно з 16 шибок. З цього передпокою ліворуч через двері, яких тільки половина відчиняється [не зовсім зрозуміла фраза, можливо, мається на увазі, що двері мають два крила і лише одне з них відчиняється назовні], виходиться у коридор. Також напроти дверей зали для гостей знаходяться подвійні двері у спальну кімнату, в якій одне подвійне вікно з 16 великих шибок складається, у вікні є подвійна кватирка з вільхової деревини на завісах і гачках. Також тут знаходиться мурований камін і кахельна піч московська, яка цю кімнату і попередній передпокій обігріває. Зі спальної кімнати є вихід через подвійні двері у другу кімнату для гостей. Там знаходяться два подвійних вікна, одне від півночі, друге від заходу. У першому кватирка на завісах і гачках для замикання ззовні. Кахельна обігрівальна піч зі змурованим із каменю каміном. З цієї кімнати, у розі стін, з правої сторони знаходяться подвійні двері на завісах і з французьким замком в канцелярію у башті. У ній троє подвійних окутих вікон на 48 шибок із засувками. Підлога із соснового дерева у вигляді цегли поставлена, а стеля склепінчаста. Біля дверей обігрівальна залізна піч з поверхнею з бронзового покриття. З тієї башти, або канцелярії, повернувшись у [другу] кімнату для гостей, через подвійні двері входиться у залу. В ній два вікна на південь і одне на захід, кожне подвійне, з 16 великих шибок складене. Кахельна обігрівальна піч та змурований з каменю камін. При стіні, де камін, і неподалік від нього, є подвійні двері з цієї кімнати у передпокій, у якому одне подвійне вікно, кахельна обігрівальна піч, неподалік цієї печі, напроти дверей у залу, є подвійні двері у сіни. В них з правої сторони є вікно з темного скла і дрібних шибок. Поруч вікна знаходиться стінна шафа з дубовими дверима на петлях і залізних гачках із замком під ключ, з поличками для кришталевого посуду. У лівій стороні цих сіней є одинарні двері на завісах і гачках з ручкою, до половини засклені, у сіни темні, де підлога з цегли, а на місці стелі – склепіння від димоходів, що на дах виведені. З сіней темних, повернувшись у перші сіни, навпроти дверей від названого передпокою знаходяться окуті двері з ялини, із замком, у кімнату відпочинку гостей, де є одне подвійне вікно з 16 шибок і камін. Звідти, повернувшись у сіни темні, йдучи коридором, видно подвійні двері з ялини, окуті, із замком, у другукімнату відпочинку гостей, суміжну з першою. У тій другій [кімнаті] є одне подвійне вікно з 16 шибок. Обидві ці кімнати обігріває одна піч московська кахельна. У середній стіні, що поділяє ці кімнати, з правої сторони [перебуваючи у другій кімнаті відпочинку] видно подвійні двері на завісах із французьким замком і болтами, раніше для комунікації з першою кімнатою відпочинкупризначені, а тепер замуровані. Також з правої сторони у стіні є ніша з одинарними дубовими дверима на завісах і гаках із замком під ключ і трьома поличками в середині.
Зазначається, що у всіх раніше згаданих кімнатах і передпокоях підлога з ялинових дошок, гіпсові стелі з карнизами, подвійні окуті вікна на петлях, гачках і засувках, подвійні двері всюди на завісах, гачках і засувках, з французькими замками для ключів, і всі з ялинової деревини [зроблені].
Виходячи [через двері у другій кімнаті відпочинку] в коридор та йдучи у напрямку сіней передніх, згаданих на початку [як сіни склепінчасті], спостерігаються біля закінчення коридору дубові подвійні двері на завісах і гачках, з ручкою для замикання, відчинивши які, входиться у передні сіни, описані вище [як сіни склепінчасті], в яких з правої сторони є двері на завісах і гачках, з замком під ключ, за якими дерев’яними сходами з мурованими стінами йдеться на стріх дому. При дверях з сіней на стріх, з тієї ж сторони, є дубові двері на завісах з ручкою на кухню. В кухні два вікна зі скла тьмяного і доброго. З правої сторони мурований комин з залізним покриттям, виведений на дах, під ним муроване з цегли вогнище для готування їжі із залізними трубками для запалювання на зразок кухні англійської. З кухні є дубові подвійні двері на завісах із засувками у пекарню, де піч пекарська з виведеним на дах комином, одне окуте вікно з 16 шибок. З пекарні є дубові двері на завісах з ручкою у комору, в якій два окутих вікна з дрібних шибок, з правої сторони при стіні напівзруйнована дерев’яна шафа. У коморі, пекарні, кухні, сінях підлога з цегли, а стеля склепінчаста. Повернувшись на ґанок, з нього сходами [вниз] на подвір’я, або дитинець [виходиться]”.
На першому поверсі знаходилися господарські і складські приміщення: “Повернувшись на ґанок, з нього сходами [вниз] на подвір’я, або дитинець, йдучи до в’їзної брами, вище описаної, з правої сторони знаходиться друга частина замку, з першою, вже описаною, за довжиною і шириною співставна. У поздовжній стіні видно спочатку одинарні дубові двері на петлях і залізних гачках. Їх відчинивши, входиться у склепінчасту кузню. У ній праворуч – вхід у башту. У башті є два вікна з залізними решітками без скла і склепінчаста стеля.
З башти, повернувшись на двір, йдучи нижче [у напрямку до озера], [у кінці подвір’я] знаходяться подвійні ворота з дубових дошок на обручах i чопах залізних, якими в’їзджається під поперечне до будинку склепіння на замкове подвір’я. У в’їзних склепінчастих сінях з лівої сторони знаходяться двері у пекарню [це ще одна пекарня, тепер на першому поверсі]. У пекарні одне вікно і печі: обігріваюча і пекарська, мурована з каменю, підлога з цегли і склепінчаста стеля. В цій пекарні неподалік пекарської печі є двері в малу кімнату. У цій кімнаті є одне окуте вікно та обігріваюча піч, московська, кам’яна. В малій кімнаті та пекарні підлога з цегли і склепінчасті стелі.
Після повернення звідти у в’їзді сіни, з другої сторони знаходиться отвір без дверей, а там – одне вікно без скла.
У склепінчастих [в’їзних] сінях є дерев’яні сходи на другий поверх... Зійшовши вже згаданими вище сходами на низ до в’їзних сіней, а з них вийшовши на сходове подвір’я, у правій стороні знаходяться нижнісклади і стайня, з яких перші мають широкі одинарні дубові двері на завісах і гаках з двома запорами і малим віконцем, в дверях залізні ґрати, відчинивши які, в середині видно магазин склепінчастий на склад горілки призначений.
Далі з подвір’я у тій самій [правій] стороні є дубові і окуті двері, як попередні, з одним запором у стайню, у якій після падіння склепіння тепер стеля з дубових дошок на балках і восьми дубових колонах підтримується. Далі з того подвір’я, у другій поздовжній стіні, під першою частиною замку знаходяться дубові окуті двері, частково знищені, у сіни. У них з правої сторони є двері дубові окуті з запором у темницю [у тексті “сiemnicа” – з подальшого опису стає зрозуміло, що мова йде не про арештантську кімнату, а про затемнене, без вікон, приміщення].
У лівій стороні сіней – муровані сходи з дубових дошок, під сходами знаходиться коморка темна з дубовими дверима на завісах. З тієї самої сторони, оминувши сходи, є двері, також дубові, на петлях і запорах. Їх відчинивши, входиться у вузькийкоридор, у якому у правій руці знаходиться отвір без дверей у дровітню з двома малими віконцями із залізними ґратами. Звідти назад у сіни, до згаданих сходів підійшовши, і ними вверх йдучи, спостерігаються одинарні двері з ялини на петлях і гаках. Дверима входиться у сіни з одним малим вікном. Тут закінчується подальша комунікація через зміни замкової структури після пожежі 2.
Тому йдеться назад по сходам у сіни, а з них на подвір'я вийшовши, далі продовжуючи цей опис, йдеться попри стіну поздовжню. У ній видно широкі подвійні двері з ялинових дошок на залізних клинах і чопах із засувами і замком на два ключа у магазин або склад горілки. У ньому з лівої сторони знаходяться дубові сходи вниз у велику склепінчасту льодовню [холодильне приміщення].
Звідти йдеться назад на подвір'я, у напрямку кінця поздовжньої стіни знаходяться великі одинарні дубові двері на залізних петлях і гаках із замком на два ключа до головного складу маєтку, призначеного на склад різних запасів. Туди зайшовши у перший відділ, а з нього у другій без дверей, на останок – у третій з дубовими дверима на петлях і гаках із запором, у якому знаходиться вікно без скла залізною решіткою обставлене. Всі вищеназвані місця і нижні склади з каменю муровані, мають склепіння.
До кутового поперечного муру, що середнє подвір’я формує, прибудована возівня на два відділи під односхилим однотипним дахом, ґонтом покритим, і штукатуреною стіною від подвір’я на дубових стовпах. У ній двері обидві подвійні з ялинових дошок на залізних клинах з двома запорами.
В одному з цих відділів возівні, у стіні з першою частиною замкової будівлі, є льох, до якого входиться дубовими сходами; в кінці цих сходів є дубові двері на петлях із засувами до цього льоху, який є досить великим і весь склепінчастим.
Йдучи далі попри стіну цього будинку, наблизившись до другої частини замкової будівлі, вище вже згаданої, у повздовжній стіні цієї частини, в кінці її, знаходяться двері з ялини на дерев’яних бігунках з запорами у башту нижнього складу. Там знаходяться склепінчасті малі сіни з чотирма мурованими аркадами, які склепіння підпирають. В цих сінях є інші дубові двері на завісах і залізних гаках з засувом у склад малий у башті, у якому два вікна з залізними решітками.
Звідти повернувшись на подвір’я, над дверима, з яких тільки що вийшли з башти, видно прибудовані до стіни другої частини замкової будівлі сходина другий поверх цієї другої частини замку з ялинових дошок з дерев’яними поруччями ...”
Такий вигляд мав замок гетьмана Адама-Миколая Сенявського у Гримайлові в 1821 р. Очевидно, що споруда вже не відповідала своїй військовій назві, оборонному призначенню і радше була житловим будинком. Коли відбулася перебудова внутрішньої архітектури замку – в джерелах інформації немає, можливо, в часи згаданого гетьмана. Від фортеці залишилися хіба що башти і загальний вигляд.
З припиненням татарських нападів та встановленням відносного спокою на землях Руського воєводства, закінчилася і воєнна роль замків. Вже не було потреби будівництва нових споруд, старі укріплення мусили поступитися новим вимогам часу. У новій оборонній системі, тісно пов’язаній з політичними змінами у Європі і з розвитком військових технологій, у першу чергу артилерії, старі фортеці не відігравали такої ролі, як раніше, тому поступово занепадали. Більшість з них після катастроф попередніх десятиліть лежали в руїнах. Держава припинила виділення коштів на їх ремонт і утримання, і замки передавалися місцевим органам, релігійним громадам, приватним особам, перебудовувалися у цивільні палаци.
Не оминули ці зміни і Гримайлів. Точна дата перебудови фортеці на палац невідома, вважається, що це сталося у першій половині 1840-х років. Дідичем Гримайлова у той час був Антім Нікорович, офіцер австрійської і польської армії, учасник Листопадового повстання проти Російської імперії, який у 1831 р. викупив містечко і ще декілька сусідніх сіл від попереднього власника – банкіра з Відня Леопольда Антона Елкан фон Елкансберга.
Переїхавши у Гримайлів з Кривчиць, що біля Львова, Нікорович не міг не задумуватися про резиденцію як для себе в якості власника гримайлівського терену, так і для місця перебування своєї родини. Польський дослідник Роман Афтаназі писав, що “Коли Гримайлів перейшов у власність Антіма Нікоровича, позбавлений даху і віконної столярки замок вже мав вигляд повної руїни” [9]. Повідомлення про те, що замок на цей момент (1831 р.) був у стадії руйнування (“walący się zamek”) також знаходимо в О. Чоловського в роботі “Давні замки і фортеці на Галицькій Русі” [4].
Напевно, дослідники були занадто категоричні у своїх висновках, оскільки існують документальні підтвердження того, що родина Нікоровичів в цей час вже проживала в Гримайлові, і, очевидно, в замку – це метричні записи про народження (хрещення) другого сина Антіма Нікоровича Яна-Євангеліста-Августа 17 січня 1832 р. і про його ж смерть через три місяці – 13 квітня 1832 р. [12]. Пйотр Пініньський – прапраправнук Антіма Нікоровича, історик і письменник – повідомив автору, що в замку у цей час проживала матір Антіма з другим чоловіком. Отже, хоч замок (як і будь-яка стара будівля), без сумніву, потребував ремонту в різних його частинах, жити в ньому можна було, і умови мали бути для цього, принаймні, відповідними.
Отже, викупивши в 1831 р. Гримайлів з околицями, перед Нікоровичем повстало питання вибору місця постійного проживання. Причому, будинок цей повинен був відповідати суспільному і соціальному статусу його власника – дідича гримайлівського терену. Капітальний ремонт замку, сильно застарілого, місцями позбавленого вікон і дверей, здавався занадто дорогим. Тому у першій половині 1840-х років стара фортеця була перебудована на палац. Для цього зрівняли вали, розібрали три сторони стін, дві башти, але залишили північну сторону мурів, яка стала основою нової будівлі, і дві дещо вищі шестибічні башти по її бокам.
Збудований на місці старої фортеці палац Нікоровичів - Пініньських у Гримайлові, кінець ХІХ ст.
Зі східної сторони будівлі, перед старою замковою баштою, добудували високу (вищу за дах триповерхового палацу) годинникову вежу з неоготичними рисами, вікнами у три яруси і витими службовими сходами. Вікна мали півколове завершення. Вежу цю вкривав куполоподібний дах, вкритий бляхою, яку увінчувала куля зі шпицею, на якій під час перебування в будинку господарів вивішувався їх родовий прапор. Роман Афтаназі писав, що прапор був жовто-синього кольору: “chorągiew rodowa o barwach żółto-niebieskiej”, на жаль, не називаючи, родину: Нікоровичі, Пініньські чи Воляньські. На думку автора, мова йде про родину Пініньських – в їх гербі Яструбець були кольори лише жовтий і синій. У гербі Воляньських Приятель мав місце також колір червоний, крім того, для Воляньських замок у Гримайлові не був родинним. Щодо Нікоровичів, то їх герб, наданий австрійським імператором, так і називався – Нікорович, і був синього кольору.
З чільної сторони, направленої на південь, добудували ризаліт – частину будинку, яка виступала за основну лінію фасаду і мала висоту самої будівлі. У верхній частині він розділявся трьома великими фронтальними і двома бічними арками, в які встановили вікна на висоту другого-третього поверху. Нижню частину ризаліту, відділену від верхньої карнизом, створювали п’ять зімкнутих арок, гладко штукатурених з внутрішньої сторони, з яких дві були бічними і служили в’їздом для кінних екіпажів.
На кадастрових мапах Гримайлова 1828 і 1861 рр. [13] добре видно, які зміни відбулися в ході цієї перебудови. Привертає увагу зміна розміру і вигляду ставу. Захоплення викликає велика квіткова клумба перед входом в палац.
Палац був сильно пограбований, але не зруйнований, у період Першої світової війни. Залишився він неушкодженим і під час Другої світової війни, лише одного разу скинута з літака бомба пошкодила його вхідну частину (ризаліт), але з весни 1946 р. нова стара влада почала розбирати будівлю до фундаментів. Отримані матеріали використали на будівництві дороги Гримайлів – Теребовля. Так в мирний час завершилося життя оборонного замку графів Лудзіцьких.
Минуло майже 80 років. Тепер, дивлячись на кущі і дерева, важко повірити, що колись на цьому місці стояв зразковий палац, прогулювалися пари, бігали діти і відбувалися урочистості. Жорстокі реалії наступної епохи відмінили норми попередніх часів і не залишили права на існування цієї пам’ятки нашої недалекої минувшини.
Палац перед Другою світовою війною
Джерела
1. Erazm Żyburt. Historia kościola grzymałowkiego obrządku łacińskiego w cyrkule tarnopolskim dekanacie trembowelskim będącego. - 1818.
2. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów Słowiańskich”, t.2, Warszawa, 1881.
3. Мichał Baliński, Тymoteusz Lipiński. Staroźytna Polska pod wzgledem historycznym, georaficznym i statystycznym”, t.2, Warszawa, 1885.
4. Aleksander Czołowski, “Dawne zamki i twierdze na Rusi halickiej”, Lwów, 1892.
5. Władysław Łoziński, Оbyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku // Wojny prywatne, t.2, Lwów, 1904.
6. Jaroszewski Tadeusz Stefan. Jakuba Hempla projekty przebudowy zamku w Grzymałowie // Biuletyn Historii Sztuki. - №1, Warszawa, 1959.
7. Maurycy Horn. Skutki ekonomiczne najazdów tatarskich z lat 1605-1633 na Ruś Czerwoną. - Wrocław-Warszawa-Kraków, 1964.
8. Грабовецький В. Західно-українські землі в період народно-визвольної війни 1648-1654 рр., Київ: Наукова думка, 1972.
9. Roman Włodzimierz Aftanazy. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczpospolitej. - t.7, cz.2. - Wrocław, 1995.
10. Rafał Nesterow. Jan Baptysta Dessieur – inżynier, architekt czy plenipotent hetmana Adama Mikołaja Sieniawskiego? // Biuletin historii sztuki”, №№1-2, 2009.
11. Національна наукова бібліотека ім. Стефаника // фонд О.Чоловського “Інвентарі з описами замків на Червоній Русі XVII - XIX ст.", Львів.
12. Книга народжень, шлюбів і смертей римо-католицької парафій Гримайлів 1832 р. // Archiwum Główne Akt Dawnych.
13. Кадастрові схеми містечка Гримайлів 1828, 1861 рр. // за матеріалами сайту “Gesher Galicia”.
Примітки
[1] Розібратися в тонкощах польської мови 200-літньої давності автору допоміг громадянин Польщі Henryk Michał Drewniak, польсько-українські предки якого проживали в Гримайлівщині в селах Дубківці і Раштівці, а після 1945 р. переїхали у Польщу, за що йому велика подяка. Ось як він прокоментував текст: "Весь текст написаний старою і дивною граматикою, у якій змішані великі та малі літери. Орфографія з сьогоднішньої точки зору також помилкова. Це накладається на погану розбірливість тексту".
[2] Разом із впалим склепінням у стайні, отворами в стінах без дверей, напівзруйнованою шафою, вікнами без скла, ці наслідки пожежі є свідченням занедбаного стану замку.
Про автора. Полюшенко Юрій - історик-архівіст. Автор книги "Гримайлів на Галицькому Поділлі" (2018).
