Мета статті — відновлення пам’яті про Дмитра Кренжаловського-Мартинишина, як про визначну, проте майже забуту постать українського національно-культурного життя початку XX століття. Автор прагне зібрати та систематизувати розрізнену інформацію про його життя й діяльність. Стаття не лише представляє факти біографії, але й підкреслює вагомість внеску Кренжаловського у національно-визвольний рух, видавничу та кінокультурну діяльність, які сприяли пробудженню національної свідомості українців та відродженню культурної ідентичності. Методологія дослідження базується на комплексному підході до вивчення біографії та діяльності Дмитра Кренжаловського-Мартинишина. Проведено первинний аналіз архівних джерел, який дозволяє отримати первинні, достовірні дані про події та факти з його життя. Застосовано історико-біографічний підхід для формування детальної біографії Кренжаловського, включно з описом його професійної діяльності та ролі в національно-культурному русі, а порівняльно-історичний метод для вивчення життя в контексті тогочасних історичних процесів. Здійснено також контент-аналіз текстів, документів, спогадів, публікацій у пресі та виданнях, де згадується Дмитро Кренжаловський, з метою виділення основних напрямків його діяльності та внеску у суспільне життя. Наукова новизна статті полягає в тому, що вона вперше представляє спробу комплексного дослідження життя та діяльності Дмитра Кренжаловського-Мартинишина, дозволяє переосмислити роль локальних діячів у контексті загальнонаціональних процесів та вносить істотний вклад у вивчення історії українського культурного відродження та національної свідомості.
Ключові слова: Дмитро Кренжаловський, Дмитро Кренжаловський-Мартинишин, український національно-визвольний рух, культурне відродження, локальна історія, національна свідомість, Галичина.
Постановка проблеми. Проблема дослідження полягає у недостатньому вивченні ролі Дмитра Кренжаловського-Мартинишина в національно-визвольному русі та культурному відродженні в Галичині на початку XX століття та у міжвоєнному часі. Незважаючи на значний внесок таких діячів у розвиток національної свідомості, питання їхньої діяльності залишається малодослідженим через обмежену кількість збережених джерел, недоступність архівних матеріалів та недостатню увагу до їхнього внеску в історичній літературі. Вивчення таких документів, які відображають особисту та суспільну діяльність Кренжаловського, дозволяє глибше зрозуміти, як він впливав на національну свідомість сучасників. Тому дана стаття зосереджується на аналізі віднайдених згадок та документів з метою реконструкції образу українського діяча, розкриття його ролі в національно-визвольному русі та оцінки його внеску у культурне та політичне життя краю.
Аналіз основних досліджень і публікацій. Тематика публікації не була темою для окремих досліджень, що стосуються саме Дмитра Кренжаловського-Мартинишина та його впливу на національно-культурне життя. Більшість наукових праць, які побічно висвітлюють даний аспект, зосереджуються на загальних питаннях національно-визвольного руху в Галичині, ролі української інтелігенції, а також процесах формування національної свідомості серед місцевого населення. Тож, ми маємо радше окремі згадки у працях, присвячених національно-визвольній боротьбі початку ХХ століття (Р. Коваль, М. Лазарович, П. Гай-Нижник та ін.), або дослідженню міжвоєнної преси (С. Кость, Л. Снісарчук, М. Романюк та ін.).
Мета статті. Відновлення пам’яті про Дмитра Кренжаловського, систематизація розрізненої інформації про його життя та діяльність, виявлення його внеску в національно-визвольний рух, видавничу та кінокультурну діяльність міжвоєнного часу.
Виклад основного матеріалу. Короткі статті в тематичних словниках та енциклопедіях, окремі скупі згадки у декількох фахових публікаціях - це й усе, що ми знаємо про Дмитра Кренжаловського-Мартинишина. Інтернет-пошук небагато зарадить, а архіви та документи ще й досі чекають на свого дослідника. Тому, зібравши крихти та уривки інформації, робимо першу сміливу спробу відновити пам'ять про непересічну людину, зі сподіванням на більше дослідження у майбутньому.
Народився Дмитро Кренжаловський (Demetrius Kręzałowski vel Marcinyszyn) 2 листопада 1891 р. [популярна вікіпедія та деякі інші ресурси подають помилкову дату] у селі Дібще Бережанського повіту (тепер — с. Дибще у громаді Козова) на Тернопільщині. Зі збереженої метричної книги про хрещення, яка походить з місцевої греко-католицької церкви св. Параскеви-П'ятниці дізнаємось і про його рід: батько — Мартин Кренжаловський (або Мартинишин), син Івана та Ірини з дому Сирота, походив із римо-католицької родини; мама - Параскева Гладчук, донька Лаврентія і Анастасії з дому Дулеба. Сім'я мешкала в будинку число 98, згідно тогочасної австрійської конскрипційної системи нумерації. [1, арк. 216зв.]
Метричний запис про народження та хрещення Дмитра Кренжаловського, село Дібще Бережанського повіту.
Навчався у Бережанській гімназії, куди вступив, мабуть, у 1905 р. — як підтвердження, ми у списку гімназистів 1c-класу за цей рік знайшли ім’я Krenżalowskij vel Martyniszyn Dym. [2, с. 41] Після навчання якийсь час вчителював у своєму повіті.
З настанням Першої світової війни Дмитро Кренжаловський був мобілізований. Службу спершу відбував у 19 (за іншими даними у 35) полку крайової оборони, але згодом був відряджений до легіону Українських Січових Стрільців.
Цікавою є згадка у спогадах Михайла Горбового про перебування Кренжаловського в Гуцульській сотні УСС, куди він прийшов у ролі четара. Горді й досвідчені, але не завжди послушні стрільці-горяни нарікали, що мовляв "не розумів ані стрілецькості, ані старих стрільців шанувати", ще й якось назвав їх перед сотнею новобранців бакарами (картярами) і худобою. Не дивно, що ті ображалися, але мав якось тримати дисципліну. [3, с. 148]
Із 30 червня по серпень 1917 р. Д. Кренжаловський став командантом Куреня УСС, який було сформовано в непростий час із рот "Гуцуль" та "Кіш", і який перебував на Тернопільщині.
“Під час визвольного походу до Збруча, який пролягав з Конюх через Козівку, Козову, Купчинці, Бурканів, Вербівці, Звиняч, Вигнанку, Чорнокінці до Бурдяківців на Борщівщині, стрільці йшли в аванґарді 55-ї дивізії... Командантом леґіону під час походу до Збруча був поручник Дмитро Кренжаловський.” — пише про той період Микола Лазарович. [4, с. 104]
З настанням Листопадового зриву, Кренжаловський брав участь в подіях у Львові, про які залишив цінні спогади — "Львів в перших днях Листопада 1918 року", які були опубліковані в газеті "Стрілець" від 1 листопада 1919 р.
Про умови та ситуацію в національно-політичному житті краю, за яких виходили ті спогади розуміємо вже з цих рядків автора: “З огляду на переслідування сімей наших старшин, які остали під польським наїздом, подаю повні імена тільки тих старшин, які вже були оповіщені в львівській пресі, або сім’ї яких в безпечнім місци.”
“Мокра осінна ніч. Густа мряка розтягає свої крила понад містом, а легенький вітрець шепоче щось таємного, розбиваючися о мури домів та опалі з листя галузки дерев. Мертва тишина. Галицька столиця спить тяжким сном. Від часу до часу відзиваються лише невиразні звуки дзвонів, які вибивають години на вежах, — а й ті гинуть скоро в безмежній мрачній глибині.
Всьо спить... Тільки горстка українських старшин та інтеліґенції снує пляни в будинку "Народного Дому", біля старої площі Castrum) над переведенням в дійсність споконвічної мрії — ідеї українського народа, за котру вже так багато полилося крови, за котру сотки тисяч лягло головами в ріжних країнах, почавши від Вердену, Альп, Балкану а скінчивши на Кавказі. Всі присутні свідомі цего, що від сучасної хвилі залежить їх доля і доля 45-міліонового українського народу, котрий стогне в тяжкім ярмі ляцького і російського панування. Бо тут, на Заході, мозок і серце України...” — саме так художньо описує Д. Кренжаловський ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року, а вже за декілька годин мали розпочатися пам’ятні події Листопадового зриву. [5, с. 1–3]
За дорученням Начальної команди УГА невдовзі виїжджає до Києва і просить Гетьмана України П. Скоропадського допомогти українському галицькому війську в заснуванні власних військово-повітряних сил. Відомостей чи документів з цього приводу збереглося одиниці. Спогади самого Д. Кренжаловського були видруковані у календарі “Український інвалід” за 1937 рік під заголовком “Перший Летунський Полк УГА”.
Прибувши до Києва, Кренжаловський відвідує свого знайомого – директора щойно заснованого державного театру – Миколу Садовського, якому і розповідає про причину свого приїзду. Невдовзі М. Садовський влаштовує Д. Кренжаловському відвідини міністра закордонних справ Д. Дорошенка. Проте, справи такого гатунку вирішувати міг лише сам Скоропадський, і Дорошенко влаштовує аудієнцію делегату з Галичини у Гетьмана. Вислухавши прохання західних українців, Павло Скоропадський обіцяє зробити все, що тільки буде в його силі, зазначивши, що “це загальноукраїнська справа”.
За кілька днів по розмові з Гетьманом, до Д. Кренжаловського прибув полковник армії Української Держави Борис Губер і повідомив, що П. Скоропадський наказав йому (Губеру) очолити летунську сотню, яка розташовувалась в Одесі, й що саме ця сотня стане першою початковою військово-повітряною допомогою Української Держави війську ЗУНР. Як свідчив згодом полковник Б. Губер [6, с. 4], Гетьман наказав сотню літаків перебазувати з Одеси до Шатави під Кам'янцем-Подільським і там очікувати подальших наказів зі Львова.
Десь так само описав ті події (кінця листопада-початку грудня 1918 року) і Іван Лемківський у “Літописі Червоної Калини”: “Гетьман прирік Д. Кренжаловському поміч і ця виявилася в формі одної летунської сотні, котра під командою полк. Бориса Губера перелетіла на приказ гетьмана Павла Скоропадського з Одеси до Шатави біля Кам’янця-Под. і звідти зголосилася в Начальній Команді УГА в Бережанах, через курієра”. [7, с. 7]
Таким чином с. Шатава стало місцем зародження летунських (авіаційних) бойових сил Української Галицької Армії. Невдовзі, на одержаний приказ від Начальної Команди УГА, ця летунська сотня перелетіла зі всіми літаками і майном до Красного. І все це, багато в чому завдяки успішній місії Дмитра Кренжаловського.
Український літак на військовім летовищі в Краснім (фото з часопису “Літопис Червоної Калини”)
Наступні віхи з біографії знову частково губляться. Знаємо, що Дмитро Кренжаловський перебував у Ходорові разом з Начальною Командою Галицької Армії (НКГА), вірогідно виконував обов’язки автомобільного референта, а згодом командував підрозділом УСС в складі УГА до її переходу за Збруч. На Наддніпрянщині мав певну вагу у непростих перемовинах навколо збереження української військової формації, але вже у вигляді ЧУГА. Тут знову маємо тільки окремі згадки, тож це питання ще потребує дослідження.
НКГА, м. Ходорів, лютий 1919 р., Д. Кренжаловський — у передньому ряді перший з лівого боку,
світлина з facebook-спільноти “Визвольні Змагання” [8]
Під час перебування на Поділлі, Дмитро Кренжаловський долучався до видання фронтового часопису “Стрілець”, який публікував просвітницькі та вишкільні матеріали для вояків УГА. З того періоду збереглося оригінальне вітання від працівників редакції з нагоди іменин:
Лист-вітання співробітників редакції часопису стрілець сотникові УСС Дмитру Кренжаловському в день Ангела.
8 листопада 1919 р. [9, арк. 56]
Десь від 1920 року Кренжаловський проживав у Львові, де став відомим у патріотичному середовищі, яке тоді тільки “поверталося до життя”, як книготворець та видавець часописів “Визволення”, “Будяк”, “Кіно”.
Тижневик “Визволення” виходив друком у Львові 1921 р. Дмитро Кренжаловський був його відповідальним редактором. [10, с. 423] Журнал планували видавати щотижня, як і було вказано на титульній сторінці, проте через брак коштів та негативне ставлення польської влади до самого редактора у світ вийшло тільки чотири об’єднані номери. Головною метою видання часопису було пробудження національної свідомості українців та відродження української державності. На його шпальтах містилися документальні матеріали про утворення та діяльність екзильного уряду, а також описані факти та події, які відбувалися у місті Львові та його околицях - утиски українських шкіл, арешти громадян, діяльність політичних партій та церков.
Сатирично-гумористичний ілюстрований журнал “Будяк” (з додатком "Ґудз") виходив двічі на місяць 1921-1923 рр. у Львові силами колишніх січовиків. В одному із вступних віршів редакція журналу (яку складали Д. Кренжаловський та Р. Голіян, активно долучався також Р. Купчинський) так окреслила основні напрями своєї роботи:
"Хрунівство, подлість – і народну зраду,
Наївність, смішність – голови пусті,
Амбітну буту – і партійну зваду
Беруть на муки колючки мої."
Погодьтеся, ці слова слушні і на наш час! Так само і обкладинка "Будяка" була цілком сучасною - з логотипом та "сатирою в малюнку" на актуальні суспільно-політичні події, другу сторінку відкривав "вступний" вірш, обов’язковими були фейлетони, памфлети, "курсивки" на злобу дня, епіграми, байки, шаржі, карикатури, подорожні замітки тощо. Але так як основними темами сатири "Будяка" були українсько-польські відносини, видання регулярно зазнавало конфіскацій — від окремих рядків у публікації до цілого накладу. Емоційність, експресивність у викладі особливо відчувалася у публікаціях, об’єднаних під назвою "Політик має голос". Автори журналу, які публікувались під псевдонімами, несли "колючий і сухий будяк" своєї сатири у відповідь “на смутку злу годину”, яка охопила Галичину через невиконання Польщею постанови Ліги Націй щодо статусу галицьких українців. [11, с. 26]
Сатиричний журнал під редакцією Кренжаловського приглядався і до тодішніх подій в підсовєтській Україні, як то: “Харків: Відбувся з'їзд Комнезамів (кум біди). В презідію вибрано самих українців, а то: Раковського, Каменева, Мануїльського і Фрунзе... Вирішено перемінити усю Україну в комнезаму бідноту”.
Такою своєю громадською та професійною позицією наш земляк не зміг уникнути арешту. Д. Кренжаловському закидали те, "що він звісний бунтівник і заговірщик, провідник українського tiers etat’y [“третього стану”, тут натякалося на середовище революціонерів-бунтівників], небезпечний більярдовий конспіратор", і в нього "найдено страшенно компромітуючі папери, пляни, відносячіся до великого русинського повстання, котре мало зачатися генеральною атакою на український університет в Станіславові" [12, с. 196] - писалося це із нотками відвертого сарказму в кожному слові, та й університету такого не існувало в дійсности під Польщею!
В тих умовах фактичної окупації краю та жорсткої політичної цензури “Кренжаловський , що мав спілку з “Будяком”, ... не міг довго отрястися . Аж перестав видавати “Будяка” і щойно тоді купив собі два кіна [прим. - кінотеатри]” [13, с. 55]
У 1930 р. Дмитро Кренжаловський заснував часопис "Кіно" - двотижневий журнал кіно-фільмової індустрії. Це був єдиний тогочасний україномовний часопис такого типу в Галичині! Його редактором стала Соня Куликівна (нар. 1901 р.), знаменита в тодішніх українських колах власниця кіноконцерну “Соняфільм” (за однією із версій, вона ще й була дружиною Дмитра, але ця інформація потребує підтвердження, знаємо лише, що обоє працювали в канцелярії українського адвоката Пилипа Евина). Видання, яке виходило до січня 1936 р., прагнуло подавати фахові матеріали про кіно українською мовою, конкуруючи з польськомовними часописами.
"Випускаємо в світ журнал "Кіно", присвячений кінофільмовій індустрії. Цим почином хочемо бодай частинно заспокоїти одну з найбільше пекучих і актуальних ділянок у нашому економічному і культурному житті… Культурні народи кинули в посліднім десятиліттю всі свої капітали і сили в кінофільмову ділянку і стараються своїми досягненнями випередити одні других. Ми не гірші від них і не сміємо остатися позаду. Крихітку доброї волі та витривалості, а не тільки що доженемо, а й переженемо інші народи." [14, с. 5].
Титул журналу “Кіно” №10 за 1931 р. (з фондів Львівського фотомузею) [15]
Цікаво, що Дмитро мав робочі контакти з Чарлі Чапліном (який відвідував Польщу) та Ґретою Ґарбо, з якою якось познайомився у Берліні та взяв інтерв'ю "в одній тихій каварні".
Дальші роки життя Д. Кренжаловського наразі ще в пелені, знаємо тільки, що помер 16 січня 1946 р. у Тімелькамі, Верхня Австрія. А за іншими даними - у Бельгії. Знову ж, і тут є що шукати майбутньому досліднику.
Друзі-сучасники, серед яких Лев Лепкий, згадували, що поважаний ними Дмитро Кренжаловський-Мартинишин “міг узятися за кожне діло, навіть і не своє” [16, с. 197] — тобто брався за будь-яку річ, часом навіть за таку, на яку йому бракувало фондів чи фаху, але яка мала цінність і вагу для громади, для української справи. Думаємо, що мав на те велику енергію, тож заслужив і на добру пам'ять.
Висновки. Дмитро Кренжаловський постає як один із тих, хто своїми зусиллями формував українську культуру, захищав інтереси національної громади і в умовах окупаційного режиму, і в умовах політичного тиску. Його особисті внески у військову справу, видавничу діяльність і просування кіно як інструменту культурного впливу демонструють широкий культурний, соціальний та політичний кругозір. Кренжаловський демонструє надзвичайну гнучкість у своїх діяльних і сміливих проєктах, які, попри фінансові труднощі та тиск з боку польської влади, продовжували підтримувати національну ідентичність українців міжвоєнного часу.
Водночас дослідження його біографії залишається відкритим питанням для істориків, оскільки про якусь частку документального матеріалу лише частково відомо, а інша — потребує пошуку, систематизації та аналізу. Тому ця публікація є першою спробою зібрати ці відомості й привернути увагу до постаті Кренжаловського, котрий заслуговує на більше місце в українській історії та історичній пам’яті. Адже, його життя й діяльність стали прикладом громадського служіння і патріотичної відданості.
Джерела
1. Метрична книга про народження за 1863, 1866, 1872-1877, 1880, 1882, 1889-1894, 1898-1941 роки, смерть за 1935 рік с. Дибще Бережанського повіту, суч. Козівського району. / ДАТО: Ф. 487, Оп. 1, Спр. 977 — Арк. 216зв.
2. Sprawozdanie Dyrekcyi C.K. Gimnazyum wyższego w Brzeżanach za rok szkolny 1905. - Brzeżany: Z drukarni Narodowej Manieckich, 1905.
3. Гуцули у Визвольній боротьбі: Спогади січового стрільця Михайла Горбового / Упор., вступ, слово, примітки, додатки, біограф, дов. Р. Коваля, Ю. Юзича, П. Арсенича. Серія “Українська воєнна мемуаристика”. Т. 4. — Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”; Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”, 2009. 472 с.
4. Лазарович М. В. Чин легіону Українських січових стрільців на Тернопіллі. (друга половина 1915 - початок 1918 р.). - Тернопіль: Навч. Книга — Богдан, 2011. 224 с.
5. Кренжаловський Д. Львів в перших днях листопада 1918 р. Стрілець (Кам'янець-Подільський). 1919, Ч. 89, 1 лист. С. 1-3.
6. Гай-Нижник П. Перша летунська сотня Української Галицької армії. Батьківщина (Київ). - №1778, Верес. 1998.
7. Іван Лемківський. Летунство У.Г.А. Літопис Червоної Калини. - Ч. 11, Лист. 1938.
8. Facebook-спільнота “Визвольні Змагання” https://www.facebook.com/befreiungswettbewerb/posts/pfbid02D6aUs2WkadnhmDgZDr3RbBVtPtZEfZtNjZkyLfhob7s6TKqRKSx1r9FZiFXZD1hfl, доступ від 28.10.2024.
9. Лист-вітання співробітників редакції часопису “Стрілець” сотникові УСС Д. Кренжаловському в день Ангела. 8 листопада 1919 р. / ЦДАВО України, Ф. 2188, Оп. 1, Спр. 119. — Арк. 56.
10. Кость С. Західноукраїнська преса першої половини XX ст. у всеукраїнському контексті (засади діяльності, періодизація, структура, особливості функціонування). — Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. 514 с.
11. Сніцарчук Л. В. Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20-30 рр. ХХ ст історико-функціональний аспект та інтерпретаційні особливості: дис... канд. філол. наук: 10.01.08, на правах рукопису. — Київ: 2002.
12. Українські часописи Львова. 1848-1939: іст.-бібліогр. дослідж. Т. 3 / уклад.: М. М. Романюк, М. В. Галушко. - Львів: Світ, 2003.
13. Сніцарчук Л. В. Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20-30 рр. ХХ ст історико-функціональний аспект та інтерпретаційні особливості: дис... канд. філол. наук: 10.01.08 — Львів: Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН Украіни, 2001. — 253 арк.
14. Бучко.Р. Львівський журнал "Кіно" (1930-1936 рр.). "Галицька брама", 1996, грудень, №24.
15. Титул журналу “Кіно” №10 за 1931 р. (з фондів Львівського фотомузею)https://photo-lviv.in.ua/lvivskyy-zhurnal-kino-1930-1936-rr/, доступ від 28.10.2024.
16. Лепкий Л. Твори: Поезія. Проза. Публіцистика. Драматичні твори. Спогади. Документи та фотоілюстрації. Додатки. — Тернопіль: Тернограф, 2001. — 296 c.
Про автора. Роман Саган - дослідник локальної історії та генеалогії Галичини, м. Тернопіль.
