Історико-архівознавча розвідка про справу життя і боротьби Марії Ніканорівної Боболінської як однієї з сотні тисяч повстанських доль, які відіграли велику роль у допомозі та підтримці місцевого українського повстанського руху у 1940-х рр. Особистий внесок Марії Боболінської в рух Опору став прикладом національної гідності та вірності ідеалам боротьби за вільну та незалежну Україну.
Українська Повстанська Армія (УПА) стала символом непохитної боротьби за незалежність та суверенітет українського народу під час Другої світової війни та в наступні роки. Її героїчні подвиги вкладалися в контекст загальноєвропейської боротьби проти нацизму та радянського тоталітарного режиму. УПА виступала як передовий фронт Опору, захищаючи український народ від радянської та нацистської окупації. Її воїни віддавали життя за вільну, незалежну Україну, борючись з усіма загрозами зовнішнього та внутрішнього тиску. УПА не лише боролася проти ворогів ззовні, але й ставала бар'єром перед внутрішніми загрозами та репресіями, захищаючи національну гідність та культурні цінності українського народу. Важливо підкреслити, що УПА об'єднувала людей різних соціальних шарів, вікових груп та релігійних переконань, демонструючи силу національної єдності в боротьбі за спільну мету. Героїчні вчинки членів УПА стали втіленням волі до Вільної України, і ця воля вкладалася в кожен акт Опору і кожну битву. Вони не лише відстоювали свою землю, а й творили історію, визначаючи долю нації в складний період свого існування.
Серед героїв УПА виділяються особистості, які своїми вчинками віддавали шану не лише військовим талантам, а й глибокій вірності національним ідеалам. Однією з таких особистостей була Марія Ніканорівна Боболінська, чия відвага та самовідданість стали прикладом для наступних поколінь борців за свободу.
Боболінська Марія народилася 14 січня 1925 року в селі Старий Олексинець Почаївського (нині Кременецького) району Тернопільської області в сім’ї хліборобів. 
Марія була третьою дитиною в батьків, а всього в сім’ї їх було п’ятеро: старший брат Михайло 1918 року народження, сестра Ганна 1922 року народження, сестра Христина 1928 року народження та Василина 1931 року народження. Вона закінчила 5-ти класне сільське училище та з літа 1945 року починає працювати продавцем у сільському магазині [1, с. 2-3].
ЇЇ старша сестра Ганна вийшла заміж за Бондаря Федора Івановича. Після окупації села нацистськими військами у 1941 році, Федір Боднар вступив на службу до німецької поліції. А пізніше з 1943 року він стає активним учасником загону УПА, що утворюється в Староолексинецькому окрузі. Саме тому, коли Марія Ніканорівна почала працювати у магазині, вона допомагає повстанському загону з продуктами харчування та з деякими матеріальними потребами[1; 4].
У квітні 1945 року на полях між селами Старий Олексинець та Новий Олексинець відбулася перестрілка червоноармійців з повстанцями. В ході цієї події було поранено та заарештовано Бондаря Федора та Хом’яка Григорія, останній був уродженцем Нового Олексинця [2; 3]. Їх доставили у району Почаївську лікарню, де вони мали пробути до одужання, після чого їх чекало слідство. До Григорія у лікарню приїздила його мати Марія Сидорівна, а до Федора – сестра дружини Марія Ніканорівна. Дівчина доставляла їм продукти, а також мала особливу місію, а саме передавала записки Федора станичному староолексинецького повстанському загону – Козаревському Степану. Листи ховала у заплетеній косі і коли надходила ніч, Марія вирушала до сільського лісу, знаючи місце розташування криївки і передавала їх адресату. Така ситуація тривала три тижні, бо саме за цей час Федір відстежив та оцінив усю обстановку в лікарні та розробив план втечі за допомогою староолексинецьких повстанців та безпосередньо Марії Ніканорівної [1, с.13-15].
Близько опівночі, до Почаївської районної лікарні прибуло троє повстанців, а саме Козаревський Степан Андрійович, Шегера Іван Денисович та Карнаух Степан Терентійович, а з ними разом і Боболінська Марія та Хом’як Марія. Спочатку вони вбили вартових, а потім спустили на простенях з третього поверху лікарні поранених Федора та Григорія. Їх віднесли до саду, де стояли коні, тоді відчайдухи прив’язали кінці простені до ніг двох коней, зробивши щось подібне до ношей, куди поклали поранених і так їх доставили до Старого Олексинця. Федора залишили удома в Марії Ніканорівної, а Григорій до ранку пробув у домі сестри ще одного постанця Присяжнюка Степана, а потім його переправили до лісу в криївку. Федір проживав на горищі у домі своєї дружини близько двох місяців. До нього приводили місцеву знахарку, яка обробила йому рани та залишила цілющі трави, а потім перев’язки робила Марія. Коли Федір одужав, одразу покинув дім дружини, щоб не наражати їх на небезпеку та вирушив до лісової криївки [1; 7].
11 травня 1945 року в Старому Олексинці з’єднання НКВД підступно зробили засідку в південній стороні села, над Андрушевою горою у глибокому яру, де пролягав основний шлях повстанців з криївки у село. Саме там відбувся нерівний бій, де енкаведисти затримали до 50-ти повстанців, з яких більша половина мали поранення. Частина повстанців полягла у бою, а частині вдалось відійти. Але попри це, енкаведистам не вдалось знайти криївки [5, с. 37-41; 6].
Федір та Григорій опинилися в криївці уже після цієї події. На той час залишилося дуже мало повстанців в Старому Олексинці. Тому, Федір покинув місце дислокації та безслідно зник. А Григорія та його матір Марію Сидорівну, наприкінці 1945 року заарештують радянські каральні органи. Така ж доля і чекала на Марію Ніканорівну, яку 19 грудня 1946 року теж буде заарештовано. До арешту вона ще не раз доставляла у криївку продукти харчування та місцеві газети повстанцям, що там залишились [1, с. 2-3].
20 грудня 1946 року Марію Ніканорівну доставлено до Кременецької тюрми, де було проведено її перший допит. Пізніше, як свідків, було опитано заарештованих повстанців - Хом’яка Григорія, Шегеру Антона, Карнаух Степана та Хом’як Марію. Григорій та Марія Хом’яки з різних обставин, доповіли слідчому про причетність Марії Ніканорівної до діяльності УПА та до викрадення ранених бійців з Почаївської лікарні. А от, Шегера Антон та Карнаух Степан, навпаки дали показання на користь Марії Ніканорівної [1, с.35-37].
20 березня 1947 року відбулось судове засідання у справі Марії Ніканорівної, де вона відмовилася від своїх слів, сказаних на допиті, і не визнала своєї причетності до діяльності УПА. У судовому засіданні оголосили перерву до вияснення нових обставин, що були виявленні у суді. Так, було проведено ще один допит Марії Ніканорівної, на якому вона не визнала своєї вини, а також було проведено допит Карнаух Степана та Шегери Антона. Проте і вони знову не надали нової інформації у справі. 17 липня 1947 року роботу суду було відновлено, де проти Марії Ніканорівної дали показання жителі Старого Олексинця, 
які не підтримували діяльності УПА. У суді знову оголосили перерву і до 20 жовтня 1947 року проводились допити підсудної та пошук нових свідків у справі. Тоді суд знову відновив роботу, і на цей раз появилась інформація, що Марія Ніканорівна не могла взяти участі у викраденні бійців з лікарні, а також в подальшій співпраці з УПА та як в цей час вона хворіла тифом.
15 грудня 1947 року було проведено допит жителя Старого Олексинця Кучера Михайла Йосиповича, який не підтвердив факту захворювання тифом. 21 грудня того самого року був допит Дремова Володимира Григоровича, лікаря Почаївської лікарні, який підтвердив, що Марія Ніканорівна хворіла тифом. Проте пізніше, деякими жителями Старого та Нового Олексинця проти Марії Ніканорівної було донесено радянським спецслужбам, про її співпрацю з УПА [1, с.86-89].
Так, 12 січня 1948 року слідство у справі Боболінської Марії Ніканорівної було завершено та винесено їй вирок у вигляді арешту строком на 10 років (термін ув’язнення розпочинався з 17 квітня 1948 року, як початку арешту) та притягнення до трудових робіт у місці відбування арешту за ст. 20-51-1 «а» і 54-11 КК УРСР. Покарання відбувала вона спочатку у селі Трактовному Красноярського краю (сучасна територія рф), а пізніше у Сибіру, Казаченського краю в селі Курбатово.
Звільнена 14 жовтня 1954 р. за зразкову поведінку, а отже ув’язненою Марія Ніканорівна була 7 років і 9 місяців [1, с.113]. Після ув’язнення вона виїхала жити до Естонії, у місто Віїратсі де одружилася з естонцем Мартіном Майсте. 2 червня 1992 року згідно Закону УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» Марія Ніканорівна була реабілітована [1, с.118]. До кінця своїх днів проживала у Естонії, де і померла 1 червня 2005 року.
Підсумовуючи життєвий шлях цієї славної жінки, що пройшла шлях від зв'язкової УПА до заслання в Красноярському краї та Сибіру, важливо визначити значний внесок цієї особистості у боротьбу за незалежність України. Мужність, відданість та незламна воля Марії Ніканорівної стали символом національного опору в умовах політичної репресії. Ця жінка не лише вистояла у випробуваннях, а й відіграла значну роль у збереженні духу боротьби серед своїх побратимів. Її місія підтверджує важливість допомоги та підтримки жінок у справі національного визволення, підкреслюючи, що вона є невід'ємною частиною історії боротьби за свободу та незалежність українського народу.
Джерела
1. Архівно – слідча справа у звинуваченню Боболінської Марії Ніканорівної за ст. 54-1«а» КК УРСР. - Державний архів Тернопільської області, ф. Р-3429, опис 3, справа 2624.
2. Швидкий Євген. Опис подій, які відбувалися на території, яку нині займає село Очеретне з його полями і лісами. - Тернопіль: Лілея, 2008 р.
3. Довгополюк, В. Старий Олексинець / В. Довгополюк, Г. Івахів, Г. Шегера // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 2. Тернопіль, 2014. - С. 591-595 : фот. кольор.
4. Шегера Г.О. Старий Олексинець в коротких історичних нарисах, переказах і легендах. - Тернопіль: Лілея 2003. - 112 с.
5. Будник - Кекіш Євдокія. Незламне моє покоління. - Тернопіль: Лілея. 1997. - 95 с.
6. Войцехович В.О. Сто днів звитяги. - Київ, 1970.
7. СТАРИЙ ОЛЕКСИНЕЦЬ | Лопушненська громада | Тернопільська область // сайт громади.
8. Фото з особистого архіву Боболінської М.Н.
Про автора. Бойко Іван - здобувач вищої освіти першого (бакалаврського) рівня історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка.
