Традиційно історичні джерела особистого походження цікавлять дослідників набагато менше, ніж офіційні джерела. Проте чимало матеріалів, які мають значне історичне значення – листи, документи, світлини – на протязі багатьох десятиліть зберігаються саме в оселях звичайних людей і передаються у спадок нащадкам як сімейні реліквії.
Матеріали родинних архівів можуть істотно доповнити відомості з джерел офіційного походження. Сімейний архів Зарічанських виходить за межі звичайної сімейної історії чи «родинного дерева». Він репрезентує історичні події, що відбувались в Західній Україні (в т.ч. і в Східній Європі) на початку ХХ ст. – еміграцію, Першу світову війну, встановлення польської влади в Галичині.
Ключові слова: родинний архів Зарічанських, світлини, Перша світова війна, лайнер «Лапландія», українська еміграція, трансатлантичні морські компанії, Австро-Угорщина, сфрагістика.
У рекомендаціях щодо дослідження власної сімейної історії, розміщених на сторінці офіційного вебпорталу Державної архівної служби України, зазначено наступне: «Необхідно пошукати в сімейному архіві старі фотографії, довідки, свідоцтва, автобіографії, вивчити листування, якщо воно збереглося, з метою уточнення дат, імен, місць та обставин, які могли б допомогти у пошуках» [3].
Всі ці поради стосуються вивчення родоводу або генеалогічних досліджень. Проте, в окремих родинах збереглись сімейні архіви, котрі за своїм історичним значенням мають привілей вийти за межі родинної хроніки, і стати надбанням громадськості. Одним із них є архів родини Зарічанських, вихідців із Ладичина (тепер Микулинецька територіальна громада в Тернопільському районі), котрі, з часом, перебрались до сусідніх Микулинець.
Унікальність сімейної збірки Зарічанських насамперед полягає не в банальному генеалогічному дереві родини, яке по праву займає своє місце в будь-якому сімейному архіві, а є «капсулою часу», яка зберегла для нащадків значні історичні події, що відбулись на теренах Галичини в кінці ХІХ – першій третині ХХ ст., та які інтегровані в сімейну хроніку. Зокрема: еміграцію українців за океан, події Першої світової війни, польську окупацію Західної України.
Документальні свідоцтва родинного архіву Зарічанських складаються із двох груп історичних джерел:
1. Фотографії (світлини земляків, мобілізованих до австрійського війська під час Першої світової війни, галицьких переселенців в Америці, листівки, побутові фото);
2. Документи (шкільні табелі успішності часу Австро-Угорської імперії, різноманітні довідки, видані місцевими та повітовими виконавчими та судовими органами влади, поштові та фінансові квитанції, парафіяльні документи, посвідчення ландштурміста, рекламні буклети і посадкові талони морських транспортних компаній, котрі надавали свої послуги переселенцям із Галичини до Нового Світу та ін.).
Також документи із сімейного архіву є цікавим джерелом вивчення сфрагістики, адже тут представлені зразки печаток і штампів місцевих та повітових органів виконавчої і судової влади, військових частин та госпіталів, поштових відомств та шкіл, які охоплюють період Австро-Угорщини, Другої Польської Республіки та німецької окупації краю під час Другої світової війни.
Події світової історії, зафіксовані на світлинах і збережені в документах архіву, стали частиною сімейної хроніки. Доказом цьому є кілька досліджень, проведених автором. Зупинюсь лише на окремих з них…
Одним із цікавих документів з архіву Зарічанських, датований 1912 роком, є стара карта, на звороті якої розміщена детальна інформація про трансатлантичний рейс лайнера «Lapland» (Лапландія), який належав міжнародній морській компанії «Red Star Line».
Фото 1. Рекламна листівка трансантлантичної морської компанії Red Star Line 1912 року.
Одразу може здатись, що це квиток на цей корабель. Однак, після перегляду тексту, стає зрозуміло, що це лише реклама морської компанії, яка пропонувала послуги із перетину Атлантичного океану із порту Антверпена (Бельгія) через Антлантичний океан до Нью-Йорку. Листівка містила безліч цікавої інформації про умови плавання пасажирів ІІІ класу та правила пакування і перевезення великогабаритного вантажу. Карта Австро-Угорщини на звороті, польська мова та детальна інформація не залишали сумнівів – рекламна листівка була видрукувана для жителів Галичини, які мали бажання емігрувати у США або Канаду. Саме тут на поч. ХХ ст. розпочався еміграційний бум із підконтрольних Австро-Угорщині територій в Америку. Завдяки цій агітці за океан на постійне місце проживання перебралось кілька членів родини Зарічанських.
Пливли вони в Америку трансатлантичним лайнером «Lapland», котрий здійснював перевезення із Антверпена до Нью-Йорку. Це саме та «Лапландія», яка в квітні 1912 року здійснила рятувальну місію у водах Антлантичного океану.
Все починалось в далекому 1871 році, коли в наслідок об'єднання американських та бельгійських капіталів було засновано «Red Star Line» - трансантлантичну компанію, яка з допомогою пасажирських лайнерів займалась перевезеннями пасажирів та кореспонденції з Європи до Нового Світу. Діяла компанія до 1934 року, поки не припинила свою діяльність у зв'язку з економічною кризою. За 63 роки діяльності «Red Star Line» послуговувалась 22 лайнерами. Одним із них була «Лапландія», яка плавала під бельгійським прапором. Корабель було створено в Британії в 1908 році. Океанічний красень мав 184 м довжини та 21 м ширини з максимальною вантажопідйомністю 17540 тон і швидкістю 17 вузлів за годину (приблизно 32 км/год). На борту в комфортних умовах могли розміститись 2350 пасажирів [5].
Саме екіпаж «Лапландії» в квітні 1912 року врятував більшість пасажирів, котрі пережили загибель «Титаніка» [2]. Подальша доля корабля теж була насичена на події, які стали частиною світової історії. Після місії з порятунку пасажирів «Титаніка», з початком Першої світової війни в 1914 році, лайнер був переобладнаний на військовий транспорт для перевезення канадських військ в Європу.
Після завершення Першої світової війни «Лапландія» продовжувала надавати трансатлантичні послуги. Від 1926 року лайнер використовувався для туристичних круїзів. Це тривало до 1932 року, коли корабель списали через низькі прибутки, які не покривали зростаючі фінансові витрати, які були непосильні для компанії через Велику депресію [5].
В 1933 році «Лапландію» за 30 тис. фунтів купляє Японія. Вже наступного року судно було розібрано на переплавку. Метал «Лапландії» використано для виготовлення японських авіаносців, котрі до 1945 року встигли повоювати із флотом США. Окремі з них знайшли вічну стоянку на океанічному дні, а окремі були захоплені американцями і продовжили свою службу у ВМС США.
В архіві родини Зарічанських зберігся ще один цікавий артефакт із часу масової еміграції українців в Америку. Це т.з. «шіфа», з допомогою якої емігрант або заробітчанин проходив довгий залізничний шлях до порту Трієст на березі Адріатичного моря, звідки теж вирушали лайнери до берегів обох Америк. Єдиний «плюс» цього шляху полягав у тому, що вся мандрівка континентальною Європою відбувалась територією Австро-Угорщини, і не потрібно було перетинати кордони інших держав. «Шіфа» була своєрідним «посадковим талоном», з допомогою якого пасажир потрапляв на свій корабель. Ім’я переселенця, яке від руки вписано в документі, ProkopTowarnicki (Прокоп Товарніцький). Особу Товарніцького не вдалось встановити. Не відомо, також, чи був він у родинних стосунках із Зарічанськими.
Фото 2. Посадковий талон емігранта від морської компанії Austro-Americana Line. Титульний бік.
В посадковому талоні розміщувалась інструкція для пасажира, в т.ч. й українською мовою (в оригіналі відсутні знаки пунктуації): «Як приїде ся на дворець колівничий до Кракова треба сю картку тримати в руках щоби один з наших урядників котрих легко можна пізнати по шапках з знаком флагі корабельної щоби Вас запроваджено до нашого катера». Ідентичний напис дублювався іншими мовами: німецькою, польською, італійською та ідиш.
Фото 3. Посадковий талон емігранта від морської компанії Austro-Americana Line. Зворотній бік.
З порту Трієст до послуг емігрантів були лайнери трансатлантичної морської компанії «Austro-Americana Line». Саме «флага корабельна» цієї компанії була на головних уборах «урядників», котрі зустрічали своїх клієнтів.
Ця морська компанія була заснована в 1895 році з метою постачання австрійської текстильної продукції за океан. В 1904 році керівництво «Austro-Americana Line» вирішило розпочати пасажирські перевезення до США, щоб отримати частку прибуткового емігрантського ринку. В наступні роки пасажиропотік компанії зростав (від 4224 чол. у 1904 році до 10134 чол. у 1912 році) [1].
Пасажирські послуги в Америку були такі затребувані, що в 1905 році «Austro-Americana Line» побудувала спеціальне житло для емігрантів, котрі очікували на рейс у Трієсті. В 1907 році морська компанія також почала пропонувати послуги пасажироперевезень в Південну Америку. Початок Першої світової війни ознаменував наближення кінця для «Austro-Americana Line» у її початковій формі: кораблі були або конфісковані, або потоплені внаслідок військових дій. Після завершення війни морська компанія змінила власників та перейшла під контроль Італії. Під назвою «Cunard Line» вона продовжує свою діяльність і тепер. Один із круїзних лайнерів «Cunard Line» є всесвітньовідоме судно-рекордсмен «Queen Mary 2» [1].
Із вище згаданого можна виснувати, що посадковий талон із архіву Зарічанських, датується періодом від 1904 року (початок пасажирських перевезень компанії «Austro-Americana Line») до 1914 року (припинення перевезень через початок Першої світової війни).
Виникає закономірне запитання, яким чином зберігся в сімейному архіві посадковий талон Прокопа Товарніцького, якщо він емігрував в Америку? Достовірних даних не має, лише, можна припустити, що «квиток» приїхав в Галичину разом із Товарніцьким, який після кількох років праці за океаном, повернувся додому. Доказом цьому є фотографія галицьких емігрантів з Америки, яка збереглась в родинному архіві. Таким чином, стара світлина є логічним завершенням трансатлантичної епопеї українських переселенців та заробітчан в Америку. Нажаль, на звороті фото немає ніяких написів, тому встановити хто тут зображений, не вдалось.
Фото 4. Світлина поч. ХХ ст. Галицькі переселенці в Америці.
Інший унікальний документ із архіву Зарічанських – посвідчення ландштурміста, видане в 1907 році. В Галичині, яка в цей час входила до складу Австро-Угорщини, згідно мобілізаційних планів, всі чоловіки призовного віку, незалежно від національності, у віці від 19 і до 42 років, які не перебували на службі в імперській армії і не займали громадських посад, входили до складу ландштурму. Буквальний переклад цього слова – земельне ополчення.
Фото 5. Посвідчення ландштурміста Петра Завальницького, видане в 1907 році.
Кожен ландштурміст мав своє посвідчення із усіма даними про нього. Власником документу був житель Коропця – Петро Зигмунд Завальницький. За яких обставин потрапив документ в Микулинці – чи з володільцем, чи ще якимось незбагненним чином – невідомо.
З посвідчення довідуємось, що Завальницький народився в 1865 році. В іншій графі зазначено дату видачі документа – 1907 рік. Отже, станом на 1907 рік, Завальницькому виповнилось 42 роки, і чоловік за віком виходив у запас. Петро, згідно документу до 1907 року не служив у війську. У посвідченні внесено цілий ряд відміток:
1. Петро Завальницький був ерзац-резервістом у системі військового обліку.
2. З 20 до 23 років чекав черги на заміну у разі вибуття з черги на призов кандидата, якому випав жереб, але так і не був призваний.
3. У такій категорії обліку, тобто ерзац-резервіст, Завальницький був зарахований до ерзац-резерву 55 піхотного полку, згодом, до ерзац-резерву ландвера – до 20 ландверного полку.
Згодом, до набуття граничного віку – 42 років, Петро у 1907 був знятий з військового обліку і отримав «Абшид», тобто свідоцтво про виконання свого військового обов'язку. Посвідчення ландштурміста завізоване печаткою військової частини, до якої був приписаний Завальницький. Знаходилась вона в місті Кимполунг, що в південній Буковині (тепер – це територія Румунії).
У випадку війни ландштурм поділявся на два етапи призову. Першими призивались 19 молодших вікових груп (від 19 до 37 років). До другого призову належали 38 – 42 -річні. Ландшурмісти зобов'язані були пройти 12-річний курс підготовки, який тривав в мирний час. Після цієї підготовки ланштурмістів регулярно збирали на військові збори. Вони, нарівні із резервістами, призначались для поповнення Спільної армії Збройних сил Австро-Угорщини під час мобілізації. На початку 20 ст. фактичний вік ландштурмістів складав 34 – 42 роки. З них формували ландштурмові бригади (з’являється аналогія із сьогоденням України та формуванням бригад територіальної оборони) [4].
Ще однією з основних функцій ландштурму у воєнний час була заміна підрозділів передової лінії. Додаткова функція – забезпечення міліційного нагляду та місцевої оборони. Із початком І Світової війни лише в Австрійській частині імперії було сформовано 40 полків ландштурму, загальною чисельністю 136 батальйонів.
Якщо в 1907 році Завальницькому виповнилось 42 роки, то в 1914 році він досяг 49-річного віку. Тому можна зробити висновок, що на фронт Першої світової він не потрапив. Проте, такий висновок передчасний, бо в 1916 році Завальницького теж було мобілізовано до 20 полку. Національний склад 20 Галицького піхотного полку «Генріх, принц Пруський», зі складу Спільної армії Збройних сил Австро-Угорщини, станом на 1914 рік на 86 % складався із поляків. Тому можна з великою долею ймовірності припустити, що Завальницький за національністю теж був поляком [7].
Мобілізація 51-річного галичанина відбулась через істотні зміни у вікових обмеженнях, які було введено на початку Першої світової. Так, в 1915 році нижня вікова межа ландштурміста була зменшена до 18 років, а в 1916 році верхня піднята до 50. Нарешті наприкінці того ж року її знов збільшили – аж до 55 років – світова війна вимагала нового поповнення [4].
Доказом військової служби Завальницького є світлина, відправлена ним в 1918 році із госпіталю. На цей час військовому було 53 роки. Штамп на звороті світлини – «MilitarpfegeHilfsspitalStaatsoberrealschuleinJagerndorf» (Військовий допоміжний госпіталь державна середня школа в Ягерндорфі) засвідчує місцезнаходження установи в місті Ягерндорф (сучасне місто Крнов у Чехії). Ще один цікавий штамп на звороті листівки – «K.u.k. MilitarzensurKrakau 1» (Військова цензура Краків 1), свідчить, що вся кореспонденція від військових проходила через цензуру І армійського корпусу Австро-Угорської армії, штаб якого знаходився в Кракові.
Фото 6. Петро Завальницький під час лікування в госпіталі міста Ягерндорф (тепер Крнов у Чехії).
Взагалі, світлини військової тематики, зроблені під час Першої світової війни, в архіві Зарічанських виділяються окремою групою. На поодиноких з них присутній член цієї родини – Іван Зарічанський, який як підданий Австро-Угорської імперії був призваний на військову службу.
Одна із його листівок адресована пані Ельжбеті з Ладичина. На ній зберігся напис українською. Лише один бік світлини невідомо коли і з якою метою було відрізано. Через це частину тексту втрачено. А ще окремі слова важко прочитати через те, що вони затерті або не розшифровані, бо, можливо, вони є німецькими – лише написані українською. Тому зміст послання зрозуміти не легко.
Фото 7. Листівка адресована палі ельжбеті з Микулинець. 23.09.1918 року.
Правопис і пунктуація згідно оригіналу.
«22.09.1918
Слава Ісусу Христу.
Дорогі родичі доношу вам відомість мої ... по всій пакунків 6 отримав негов... ...еж забули цілий місяць не маю ніякої ...ти. От та (два слова нерозбірливо, щось на кшталт «форт буаерін») то я ...их відбився як їм був в роботі обуф (тобто взуття) ... і замазаний і так надійшов ...тобрасріст (?) і я відбив ся он дужи ...кудно зато що не був приготовле... ...пер (ймовірно «тепер») вас поздоровляю всіх разом ... та ...» (далі нерозбірливо).
З листівки зрозуміло дві речі: 1. Вояк давно не отримував від рідних посилок (пакунків), а ті, що були, вже давно закінчились. 2. Земляк був покараний офіцером, бо трапився йому на очі в брудному вигляді.
Решта вояків, на цьому старому фото теж українці. Це можна стверджувати із 100-відсотковою впевненістю, бо в імперії призов на військову службу чи мобілізація відбувались за територіальним принципом. Іншими словами – при всьому розмаїтті національного складу Австро-Угорщини, полки чи батальйони формувались із представників переважно однієї нації (німців, угорців, українців, яких в імперії іменували «русинами», чехів), мобілізованих із однієї території.
Із загальної кількості піхотних полків Австро-Угорщини на поч. ХХ ст. – 62 були національними. А саме 35 слов'янських (з них 5 українських), 12 німецьких, 12 угорських, 3 румунських. Майже таке саме співвідношення було і в кавалерійських полках. Тут із 42 полків – 13 були слов'янські (в т.ч. 2 українських) і т.д. [4].
Ще один цікавий факт – австро-угорська армія, яка воювала із російською армією на 47 відсотків складалась із слов'ян, і лише 29 відсотків німців, 18 – угорців, 6 – румунів та італійців. В імперській армії кожен другим був слов'янином (українцем, поляком, чехом, сербом). Загалом із усього особового складу збройних сил імперії українці становили 9%. [6 с.15]
Усього в межах Тернопільщини в цей час було 4 округи поповнення. Всі мобілізовані до війська з території Теребовлянського повіту (в т.ч. і з Ладичина) воювали у складі 1 армійського корпусу, штаб якого базувався в Кракові. Цей корпус повністю комплектувався українцями та поляками. В ньому лише частина вищого офіцерського складу були німцями. Окрім 1 корпусу в австро-угорській армії діяло ще два корпуси (9 та 10), які теж формувались із українців та поляків. Їх комплектували 14 військових округів поповнення, котрі охоплювали Східну Галичину (Львівщина і Перемишлянщина).
Згідно призовних норм до австрійського війська забирали усіх придатних на підставі медичного огляду із зростом 155 см.! і вище із досягненням 21 року. Вже з 1915 року до війська забирали практично усіх підряд, кому виповнилось 18 років (варто придивитись до крайнього праворуч «солдата Швейка» на фото 7).
На черговій груповій світлині австрійських військових із сімейного архіву, знаходимо свідоцтво, що Зарічанський проходив військову підготовку та воював в рядах «Motorpflugfuhrer-schuledeskukMilitarGeneralGouvernementsMotorpflungAbteilung» (військова школа водіїв мотоплужників відділення військового Генерал-губернаторства). Після завершення Першої світової війни, Іван повернувся у рідний Ладичин.
Фото 8. Групова світлина військових Спільної армії ЗС Австро-Угорщини. Підрозділ «Motorpflugfuhrer-schule des kuk Militar General Gouvernements Motorpflung Abteilung»
Окрім згаданих військових світлин, родинний архів нараховує ще кілька десятків старих фотографій часів Першої світової війни. Значна їх частина без підписів, тому вони важко піддаються ідентифікації. Ті світлини, на яких збереглись написи, через вплив часу та затирання, важко розшифровуються. Ці старі військові світлини можуть стати цінним джерелом інформації для військових істориків, бо вони допомагають ідентифікувати приналежність вояків до того чи іншого роду військ, елементи амуніції, зброю та нагороди.
Архів родини Зарічанських також є унікальним джерелом вивчення сфрагістики рідного краю. Більшість відбитків печаток та штампів нанесено з допомогою восково-мастильної суміші. Вони соковитого яскраво-червоного кольору і досить еластичні, тому досі мають непогане збереження. Найчастіше цей матеріал давав жировий слід на зворотному боці аркуша. Інші печатки сажеві або чорнильні. Одразу після нанесення вони були інтенсивного чорного кольору. Проте, багато з них з плином часу та через необережне поводження позатирались та стали не чіткими.
Багато документів сімейного архіву завізовані відбитками печаток і штампів народних шкіл з Микулинець, Кривок і Ладичина часів Австро-Угорської імперії, фінансових, поштових, судових та адміністративних установ Микулинець та Тернополя часів Другої Польської Республіки, судових органів німецької окупаційної влади часів ІІ Світової війни, греко-католицької парафії в Ладичині, військових підрозділів та госпіталів, в яких воювали і лікувались під час Першої світової війни наші земляки – військові Спільної армії ЗС Австро-Угорщини. Увесь масив документів потребує ретельного дослідження і буде темою ще не однієї статті.
Фото 9. Архів Зарічанських. Зразки печаток і штампів судових та адміністративних установ Микулинець.
Фото 10. Архів Зарічанських. Зразки печаток і штампів судових установ Микулинець та військових підрозділів, в яких воювали наші земляки.
Фото 11. Архів Зарічанських. Зразки печаток народних шкіл в Ладичині та Кривках часів Австро-Угорщини.
Усі світлини та документи, використанні в статті, публікуються вперше.
Задля збереження родинного архіву, автором здійснено оцифрування світлин та документів, яких нараховується більше 100 одиниць.
Дослідження архіву Зарічанських триває…
Джерела
1. «Austro-AmericanaLine – Austria in USA». Інтернет-ресурс. - Режим доступу до ресурсу: https://www.austrsa.org
2. «В Антверпені відкривається музей емігрантів». Інтернет-ресурс «Історична правда», 29.08. 2013. Режим доступу до ресурсу: https://www.istpravda.com.ua/shot/521f45b8a7be4/
3. Державна архівна служба України. Офіційний вебпортал органу виконавчої влади. Режим доступу до ресурсу:https://archives.gov.ua
4. «Один монарх, дві держави, три армії». Інтернет-ресурс, 06.03.2020. – Режим доступу до ресурсу:https://ah.org.ua/one-monarch-two-states-three-armies
5. «RedStarLine». Матеріал із Вікіпедії – вільної енциклопедії. – Режим доступу до ресурсу: https://uk.m.wikipedia.org
6. Шумский К. «Очерки мировой войны на суше и на море». – Петроград: «Т-ва А.Ф. Маркс», 1915. - 252 с.
7. «20-й піхотний полк (Австро-Угорщина)» Матеріал із Вікіпедії – вільної енциклопедії. – Режим доступу до ресурсу: https://uk.m.wikipedia.org
Про автора. Капуста Андрій - краєзнавець, керівник туристсько-краєзнавчих гуртків Микулинецького центру дітей та юнацтва
