Ідея дізнатись про давнину села Саджівки, як про райську місцину своїх предків, виникла у автора під час велосипедної подорожі влітку 2017 року. А цьогоріч вийшли книга "Сторінками історія села Саджівка на Гримайлівщині. Від давнини до 1950 року", яка побудована на основі аналізу різних архівних джерел. У виданні прослідкована роль села в історії краю та представлено унікальні першоджерела, а у пропонованій статті подано один з історико-джерелознавчих нарисів автора.
Після закінчення Першої світової війни та військових дій 1918‑1920 років, а також після підписання Ризького мирного договору між Польською республікою та Радянською Росією, утверджується новий етап в історії краю. Цей період відомий як міжвоєнний, тобто такий, що тривав між двома світовими війнами. У цей час Тернопільщина входить до складу Польської республіки. Село Саджівка стали окремою сільською гміною (назва польської адміністративної одиниці) у складі Скалатського повіту Тернопільського воєводства Польщі.
У 1922 році повнолітні мешканці Саджівок приймали участь у виборах до сейму Польщі. Однойменна сільська гміна була складовою 51-ї виборчої ділянки 54‑го виборчого округу. Завдяки спискам виборців, що зберігаються у Державному архіві Тернопільської області, маємо можливість прослідкувати соціальний стан мешканців села у той час. Фактично усі мешканці називаються «rolnik», тобто господарі у своїх господарствах. А також «zarobnik», що можна трактувати як наймані робітники. Купцями вказано здебільшого єврейські сім’ї, зокрема, Гетлер та Бате Геллери, а також Ісаак та Сара Хохбауми. На той час вже 60-річний Михайло Захаріясевич та його 55-річна дружина Катерина зазначалися як вчителі. Окремо в межах гміни Саджівки виділявся фільварок під назвою Білітувка-Ліс (Bilitówka-Las), де проживала одна з найбільших землевласниць Саджівок 50-річна Антоніна Виспянська з сім’єю та людьми, які працювали в маєтку. Загалом у виборах до сейму 1922 року голосували 427 мешкаців Саджівок. Станом на той час в селі було 168 будинків. Керівником гміни («naczelnik gminy») Саджівки зазначався Йосип Сагайдак [1].
У цей період на сторінках преси місцеві мешканці розміщували оголошення про визнання як померлих своїх рідних, які були мобілізовані у австрійське військо і не повернулися. Оголошення розміщувалися в пресі для того, щоб розшукуваний міг прочитати і дати про себе знати як про живого впродовж 6 місяців. Очевидно, цього потребувала процедура. Зустрічаємо такі повідомлення стосовно Павла Кравчука, Йосифа Демидася, Дмитра Кравчука, Миколи Мохнацького та Яна Магеровського. Усі ці оголошення здебільшого неінформативні, але стосовно Яна Магеровського у виданні «Gazeta Lwowska» від 12 серпня 1921 року описано більш ширшу історію. Він народився 16 лютого 1885 року в селі Лука Мала, але напередодні Першої світової війни проживав у Саджівках, Гримайлівського повіту. Був мобілізований в 35‑й полк у серпні 1914 року. Марія Мохнацька свідчила під присягою, що у 1915 році Ян Магеровський написав лист, який датувався 1914-м роком, в якому писав, що перебуває в російському полоні та лежить поранений в шпиталі. Відтоді ніхто не отримував жодної звістки. Відтак, на прохання його дружини Марії Магеровської (очевидно та ж сама Марія Мохнацька) його визнано загиблим [2].
У 1924 році відновлено філію товариства «Просвіта» у Гримайлові, а відтак в селах тутешнього судового округу почали створюватися читальні, що підпорядковувалися філії. 15 лютого 1925 року у Саджівках відбулися збори щодо створення читальні у селі. На зборах були присутніми керівник гримайлівської «Просвіти» адвокат Григорій Олійник, а також скарбник Гриць Кузь. У повідомленні керівника про створення читалень у селах Саджівки, Дубківці та Раштівці, йшлося: «…В сих місцевостях були перед війною читальні Качковського і народ дуже був збаламучений. Пам’ять про таких корифеїв москальофільства як о. Наумович і о. Галька єще живе дуже сильно. Коли делєгат філії Др. Олійник пояснив річево і на примірах значіння просвіти і приписи статута та візвав присутних, щоби вписалися в члени так поважаного товариства як читальня Просвіти і само товариство Просвіта у Львові, то майже всі без виімку вписалися в члени і майже всі зложили відразу згори членську вкладку на цілий рік, в Саджавках по 2 золотих, а в Раштівцях і Дубківцях по золотому. Вибрані члени до Виділу взялися тільно до роботи і можна сподіватися напевно, що і в тих найтемнійших закутках Скалатського повіта закипить просвітна робота, а тим самим і певність кращого завтра…» [3].
У 1926 році керівником читальні у Саджівках зазначався Михайло Мохнацький, його заступником був Михайло Субтельний, а секретарем – Дмитро Рубай [4].
Читальні у селах займалися просвітництвом місцевого населення у різний спосіб, визначений філією. Діяли так звані «…движимі бібльотеки…» - скриньки із книжками, які передавалися по селах для читання на певний час. Кожна сільська організація повинна була передплачувати щорічні звітні часописи «Календарі Просвіти». Проводилися свята, зокрема, «Свято книги», до якого усі читальні були зобов’язані закупляти нові книги, або «Свято Просвіти». Майже кожне село прагнуло організувати на базі читальні аматорський театральний гурток. Раз у рік обов’язково мали організовуватися загальні збори членів читальні, на які мали запрошувати делегатів з філії. Крім того, представники з села мали прибувати також на загальні збори філії до Гримайлова. Усі члени читальні мали платити внески, в Саджівках сума становила 2 злотих щорічно. За їх несплату центральна філія карала доганою чи незгадкою про існування певної сільської читальні у звітних часописах. Організація у Саджівках була досить дисциплінованою, про що свідчить згадка у відозві керівника гримайлівської філії «Просвіти» до сільських читалень від 28 вересня 1927 року: «…Дотепер лише читальня «Просвіти» в Садзавках злозила до тут. філії на урядових (?) квоту 10 золотих, всі інші обов’язок сей занедбали…» [5]. Крім того, повсякчас відбувалися також збірки коштів «Дар Просвіти». У 1927 році на цю збірку 8 злотих та 30 грошей дав Теодор Мохнацький та 5 злотих дав Стефан Савка [6]. У 1931 році з цією ж метою в Саджівках зібрали 20 злотих та 80 грошей, а у 1932 році – 26 злотих та 10 грошей. Це була досить пристойна сума. Лише читальні у Гримайлові, Товстому, Глібові, Вікні, Зеленій та Луці Малій збирали більше. Загалом у гримайлівській філії тоді було 25 читалень [7].
Восени 1932 року філію «Просвіти» у Гримайлові ліквідовано Скалатським староством через безпідставне звинувачення у конспіраційній роботі. Не зважаючи на це, читальні по селах, ймовірно, продовжували працювати як окремі організаційні структури.
У 1927 році в Саджівках організовано споживчу кооперативу. Офіційна назва організації записувалася як «Кооператива з обмеженою порукою «Надія». Її метою, як зазначено у статуті було «…підносити заробіток і господарство членів веденням спільних підприємств і підносити культурний рівень своїх членів…». Діяльність кооперативи обмежувалася лише її членами. Членський внесок становив 5 злотих, та вступне («…вписове…») у сумі 1 злотий. Статут організації затверджено 30 січня 1927 року на загальних зборах організації в присутності її членів, якими були мешканці Саджівок Савка Стефан, Субтельний Петро, Мохнацький Микола, Шевчук Дмитро, Сідляр Петро, Якубчак Яків, Пристава Семен, Рубай Дмитро, Кохановський Микола, Чорний Іван та Мохнацький Михайло. Лише 14 березня 1927 року кооперативу в Саджівках вписано до загального кооперативного реєстру про що повідомлено на сторінках видання «Господарсько‑кооперативний часопис». Правління організації становило три члени – керівник, секретар та скарбник та два заступники. Членами правління обрано місцевих селян Федора Мохнацького, Стефана Савку та Михайла Субтельного, а їх заступниками Семка Приставу та Михайла Мохнацького. Їх переобирали раз на кілька років. Зокрема, 26 квітня 1931 року на загальних зборах обрали нових членів правління. Ними стали Петро Субтельний, Михайло Шпетко та Дмитро Галка, а їх заступниками обрано Василя Самборського і Петра Суслу. Переобирали правління й 3 лютого 1935 року. Цього разу членами стали Василь Шпетко, Михайло Скібньовський та Дмитро Галка, а їх заступниками – Йосип Шевчук та Михайло Гуцал. Ймовірно востаннє правління обирали на зборах 22 серпня 1937 року. Тоді обрано Дмитра Демидася як керівника організації, Миколу Самборського як секретаря та Стефана Демидася як скарбника. Заступниками членів правління обрали Стефана Рубая та Йосипа Кравчука. Сьогодні документи кооперативу «Надія» у Саджівках зберігаються Архіві нових актів Варшави [8].
Іван Крип’якевич повідомляючи про роботу читальні «Просвіта» так кооперативи «Надія» в Саджівках писав, що «…ані читальня, ані кооператива не мають ще власної домівки…» [9].
У червні 1927 року Саджівки охопила велика пожежа. Як повідомляла тогочасна преса: «…В Саджавках коло Грималова згоріло 17 господарств, в чому 52 будинки. Причиною пожару діти, що бавились огнем…» [10]. Емігрантське видання «Свобода» подає новину так: «…У Саджавках на Поділі (коло Товстого, пов. Скалат) вибух в суботу 18 червня в саме полудне вогонь і знищив 16 господарств. Люди скоро збіглися з поля на голос дзвону, але вогонь перекидався на дальші хати. Поліція з Товстого стягнула в дуже короткім часі кільканадцять сикавок, одначе через довгу посуху не було досить води в керницях, а з давнього потічка нема вже і сліду…» [11].
Здавна в селі розвивалося садівництво, зокрема, були поширені приватні сади. Щоправда, у міжвоєнний час вони постраждали від морозу. На сторінках газети «Діло» за 27 вересня 1929 року писали про відсутність садовини в селах: «…Великі сади в Саджавках і Краснім вимерзли і треба буде садити нові дерева. Ці села постачили торік більше як 24 вагонів садовини – сливок, яблок і грушок, а навіть досить волоських горіхів. Цього року може постачить 2-3 вагони доброї садовини, що ледве вистане для сусідніх містечок і сіл…»[12].
Досить інформативним джерелами, для розуміння тогочасного життя села, є «Адресові книги», що видавалися у міжвоєнній Польщі. У випусках за 1928-1930 роки маємо відомості і про Саджівки. Зокрема, зазначається, що село є центром однойменної сільської гміни, повітовий суд, куди зверталися жителі розмішувався в Гримайлові, а окружний суд – в Тернополі. В селі проживало 887 мешканців. Найближча залізнична станція розташовувалася у Хоросткові, телеграф та пошта – у Товстому. Найбільшими землевласниками в селі були Ванда Сєдлецька (Wanda Siedlecka), що мала 55 га, Якуб Турхаус (Jak. Thurhaus) із 236 га та Виспянська Антоніна (Wyspiańska Ant.) із 224 га. Зазначаються також прізвища сільських ремісників. Бондарем в Саджівках був Савка Ст. (Sawka St.), бляхарем – Столярський М. (Stolarski M.), теслями зазначалися Демедась В. (Demedaś W.), Кушнір В. (Kusznir W.), Мохнацький М. (Mochnacki M.), Платинський М. (Platyński M.), Рубай Д. (Rubaj D.), Сагайдак Й. (Sahajdak J.), Субтельний П. (Subtelny P.), колодієм (стельмахом) був Познанський В. (Poznański W.), а каменеломом зазначався Турхаус Я. (Thurhaus J.); ковальством займався Гарматюк В. (Harmatiuk W.), кравцями значились Пірга Я. (Pirga J.) та Стахорський Ф. (Stachorski F.); мулярством в селі займались Демедась В. (Demedas W.) та Потятинський М. (Potatyński M.), а швецями були Адамський М. (Adamski M.) та Кроснянський П. (Krosnianski P.). Тютюновими виробами торгувала Соболевська М. (Sobolewska M.), а різними товарами (różne towary) – Хохбаум І. (Hochbaum I.) та Лернер І. (Lerner I.). Згадувалося також про діяльність кооперативи «Надія». Слід сказати, що у всіх виданнях з 1928 до 1930 року інформація ідентична. Лише у виданні за 1930 рік в Саджівках, крім іншого, зазначається послуга оренди молотарки, яку тримав Клейнер Х. (Kleiner H.) [13].
На початку травня 1930 року газети писали про велику бурю, яка пройшла наприкінці квітня на теренах Скалатського повіту. В суботу 26 квітня у Красному, Волиці, Ставках та Саджівках «…впав град завбільшки волоського горіха та побив вікна в селі і понищив сади і засіви…» Інша стаття повідомляла: «…Треба переорувати жито, пшеницю, ячмінь і горох. Град падав півтора години, потім злива і дрібний град тривали до півночі…» [14].
У цей період продовжувалося розпорошення великої земельної в селі. В польській історіографії процес розподілу великих ділянок на дрібні отримав назву парцеляція. У липні 1930 року подано на парцеляцію 2 га землі, що належали місцевій греко-католицькій парафії [15]. А у грудні 1930 року – 11,8 га власності Якоба Турхауса (Jakób Thurhaus) [16]. У листопаді 1933 року почалася парцеляція 24 га земельної власності Ванди Сєдлецької у Саджівках. Продовжувалася вона і взимку 1934 року [17]. На сторінках преси зустрічаємо повідомлення: «…Urząd Ziemski ostatnio zezwolił w zględnie seatwieriził parcelacja większych i mniejszych majątków a mianowiсie:… Sadzawki (pow Skalat) Siedleckiej 24 ha…» [18]. У Івана Крип’якевича є згадка, що Турхауси володіли земельною власністю фільварка, який колись належав Полтенбергам, хоча можливо він мав на увазі Бадіанів, які придбали маєтності у Вільгельміни Полтенберг: «…Пізніше цей фільварок купили жиди з Грималова Фабіяни і Якуб Тіргавз, які його зовсім розпарцелювали поміж місцевих селян…». Як бачимо, парцеляція фільварку відбувалася у 1930-х роках [19].
9 грудня 1931 року на теренах краю проводився другий державний перепис населення. Як повідомлялося у наказі Тернопільського воєводи: «…Метою перепису є зібрання докладних і точних відомостей про залюднення Польської держави, про поділ його населення згідно статі, віку, мови, віросповідання, освіти і професії...» [20]. Короткі аспекти того, як же проводився перепис у селах воєводства, зокрема й Гримайлівщини, зустрічаємо на сторінках преси: «…Конскрипційні комісари не питали майже нікого про віру та мову; не позволяли тим способом вписуватися за українців. Як хто обстоював свою національну приналежність, то вписали йому в рубриці «матірня мова»: «руська». Учитель з Крутилова позаписував у Крутилові та Волиці всіх за поляків, у Саджавках більшу частину за поляків, а решту за «русинів», твердив, що це все одно…» [21].
Внаслідок шовіністичного ставлення польської влади до українського населення краю, у цей час виникають антидержавні організації, зокрема, Організація українських націоналістів (ОУН). Відтак відбуваються відповідні акції – розклеювання антипольських агіток чи ліквідація (вбивство) антиукраїнських активістів. Мешканець Саджівок Йосип Кравчук був учасником відомого судового процесу проти 16‑ти оунівців у Львові. Його обставини висвітлювала чи не вся тогочасна українська періодична преса. В четвер 9 лютого 1933 року перед Львівським окружним судом почалася делегована з Тернополя розправа проти 16 молодих українців зі Скалатщини, обвинувачених за приналежність до ОУН: «…Розправу веде ст. радник Тортіль, вотанти о. с. Млинарський і Бендажевський, обвинувачує прок. Мостовський. Боронять: д-р Старосольський, д‑р Шухевич, пос. д‑р Біляк і д-р Паньківський...». Василя Турковського, Федора Панаса, Павла Стадника, Йосафата Доброводу, Олексу Метельського, Осипа Тильчака, Гаврила Метельського, Миколу Бровчука, Олексу Фіка, Осипа Шуста, Михайла Низдропа, Дмитра Намака, Дмитра Когута, Олексу Гудза, Миколу Кушніра та Йосипа Кравчука обвинувачено за те, що з кінця 1931 року до кінця березня 1932 року брали участь в ОУН на теренах Скалатського повіту. Зокрема Йосипа (в тексті – Осипа) Кравчука, кравця 23 років, звинувачено в тому, що він в ніч на 10 січня 1932 року у Саджівках поширював відозви ОУН, «…які накликували до злочину державної зради…». Тоді ж такі ж відозви нібито поширював і Микола Кушнір у Товстому, а інші обвинувачені у селах Глібові та Вікні. Троє свідків, зокрема, Михайло Мохнацький, Микола Кохановський та Теодор Ящишин свідчили на користь обвинувачених. 36‑річний селянин із Саджівок Михайло Мохнацький, після присяги свідчив, що на третій день різдвяних свят в селі була аматорська вистава, в якій брав активну участь і обвинувачений Кравчук. Свідок зазначив, що той після вистави пішов додому. Микола Кохановський свідчив, що після вистави «…вертався разом з обв. Кравчуком домів…». За підсумками публічного суду Йосипа Кравчука звільнили від звинувачень [22].
Згідно із розпорядженням Тернопільського воєводи від 20 вересня 1934 року відбулися зміни в адміністративному поділі Скалатського повіту. Зокрема, відбувся поділ гмін на громади. Згідно з новим поділом, окрема сільська гміна Саджівки переставала існувати, ставши складовою гміни Красне, до якої ще також належали громади Красне, Калагарівка, Козина, Кренцилів, Паївка, Ставки, Волиця і Зелена [23]. Ці ж громади, після змін у 1935 році, стали складовою поліцейського постерунку, що продовжував знаходитися у Красному [24].
Як до Першої світової війни, так і у міжвоєнний період, Саджівки були одним із тих сіл, що активно займалися бджільництвом. Якщо до війни у Скалатському повіті було загалом 20 тисяч пнів (вуликів), то у 1918 році їх кількість становила заледве 2 тисячі пнів. Більшість зруйновано внаслідок військових дій та стаціонування в краї різних військ. У 1932 році Саджівки зазначаються серед тих, що вийшли на передвоєнний рівень в ремеслі. Причому серед найбільших пасік в повіті називалися сусідні Товсте та Волиця [25].
У спогадах моєї бабусі також є кілька аспектів, які можна віднести до кінця 1930-х років. Ймовірно, це переказ спогадів її рідних, але важливо згадати для ширшого розуміння тогочасного життя в селі: «…На долині, біля могили... могила стрільців... і завжди туди приїжджали цигани… збиралися. Ходили по хатах, кували коні. Колись було такий з’їзд їхній циганський біля могили. Річка там протікала. Так вона і є зараз замуляна, а колись же ж там і коноплі мочили і стірали там в тій річкі. І там завжди табір циганів… приїжали… всігда приїжали. Там колись красіво було. Ну й з гори така річка, струмочок такий біг, вода така чиста джерельна, із гори на долину. А колодязь стояв же ж на долині біля тої могили, так він і стоїть і досі той колодязь…Але й корчма стояла жидівська… Там продавали жиди… Біля нас, біля нашої хати, де я там родилася…». Щоб ідентифікувати місце розташування корчми, зазначу, що моя бабуся народилася у хатині якраз навпроти могили Січовим стрільцям [26].
У 1937 році в Саджівках мав постати «Народний дім», де б могли розміщуватися сільські читальня та кооператива. До його започаткування активно долучалися і вихідці з села, які проживали у США. Часопис «Свобода» від 12 січня 1937 року вміщував статтю під назвою «Поклик до односельчан села Саджавки, пов. Скалат» із закликом до вихідців із села заснувати «Народний дім». Подаю текст статті повністю: «…Невмірущі слова нашого найбільшого українця довгі літа не знаходили зрозуміння серед нашого громадянства. Та в останніх літах під натиском ріжних подій і наше громадянство стряслося з півсну і прийшло до переконання, що так як інші культурні народи, які лише завдяки національній свідомости дійшли до волі і свободи, так і ми мусимо йти, коли хочемо бути трактованими нарівні з іншими народами та зажити волею і свободою. Якби, ви нині придивилися ближче українському селу, то побачилиб велику ріжницю: майже в кождому селі «Народні Доми», а в них читальня, кооператива, кружок українок, Сокіл і інші установи, які є свідками нашого великого поступу вперед. Так є скрізь по селах. За прикладом тих сусідніх сіл і ми пішли, бо побачили, що без своєї власної хати неможливий розвиток наших установ, що є основою нашого життя-буття. І ми рішилися: в Саджавках мусить повстати «Народній Дім». Хоч не всі це відразу зрозуміли, то гурток наших свідоміших громадян сказав своє слово і взявся до діла. От і ростуть у нас мури, багато з нас докладає руками і кишенею, але це не вповні вистарчає. Справа будови протягається, а тут треба би конче скоро її допровадити до успішного кінця. Неодин з наших селян радо дав би, та не має звідки. От і ціль цього письма, дорогі браття українці: Поможіть нам! Допоможіть хочби найменшою жертвою, щоб ми могли накрити ті мури дахом, бо шкода, щоб і сніг і дощ винищили нашу працю. Скиньте, хто з вас що може, а ми і цілий, тутешній загал з нами будемо вам дуже вдячні. Дарунок ваш принесе великі користи для грядучих українських поколінь. З дружнім привітом: За Виділ читальні «Просвіти» в Саджавках: Шевчук Дмитро, Сусла Петро. Від Комітет в Америці: На заклик села Саджавки зорганізувався в Злучених Державах Америки комітет збірок, який уже розпочав працю щоби прийти рідному селу з поміччю. Ми гаряче підтримуємо просьбу рідного села й від себе просимо всіх односельчан, а також усіх інших українських громадян, що симпатизують з названим ділом, щоби приєдналися своєю лептою до наміреної ціли. Жертви просимо слати на адресу: Микола Шевчук, Box 33, Manville, K.I., або Іван Шевчук, 177 NorthSStreet, Brooklyn, N.Y. За комітет збірки: Іван Гуцал, Микола Шевчук, Іван Шевчук…» [27].
Іван Крип’якевич наводить приклади назв кількох урочищ в селі, які побутували у міжвоєнний період. Це зокрема, «Горбанівка», «Маринівка», «Леопольдівка», «кути», «у вулиці Адамського», «городи», «висока гора», «від білої керниці», «Вакрова гора», «волове», «Маркова», «Мельникова», «довгі гони», «середні гони», «терня», «Політувка». Він також характеризує село у той час: «…Мешканців мають Саджавки понад 1020 д., з того грекокатоликів понад 850 д., римокатоликів понад 160 д., а жидів 15 д. – 4 родини. Мешканці в Саджавках є дуже спосібні з природи і гарного типу, але менше характерні. Займаються рільництвом. Розговірною мовою в селі є лише мова українська… Крім школи і громадських властей нема тут ніяких більше загальних установ. Українці і римокатолики приділені до своїх парохій в Краснім…» [28].
У 1935 році мешканці Саджівок знову брали участь у виборах до сейму. У газеті «Діло» від 23 серпня 1935 року писали, що 11, 18 та 19 серпня відбулися передвиборчі наради у селах Вікно, Красне, Саджавки, Зелена, Паївка, Лежанівка та Буцики: «…Виборчу ординацію пояснив голова Повітового Комітету УНДС п. Олександр Пісецький. Присутні селяни і селянки слухали реферату всюди з великим зацікавленням. У всіх вичисленних місцевостях вибрано виборчі комітети, до яких увійшли люди, що дають запоруку, що виборці підуть масово і солідарно за нашими кандидатами, пп. Василем Болюлом і Миколою Малицьким…» [29].
Попри активну участь селян в громадсько-політичному житті краю та навіть репресії проти деяких мешканців за участь в діяльності ОУН, свого осередку в Саджівках довгий час не було. Лише у 1938 році виник політичний осередок організації. Його учасниками в селі стали Дмитро Галка, Гнат Скібньовський, Яків Якубчик. Керівником обрано Дмитра Галку. Згодом до організації долучалися і інші. Більш активно це відбувалося під час радянської та німецької окупації [30].
Згідно з даними етнічного поділу населення Скалатського повіту станом на 1 січня 1939 року, який наводить Володимир Кушнір у своїй книзі про Товсте, у Саджівках загалом було 1030 мешканців, з яких 790 українці, 200 латинники, 10 поляків та 30 євреїв та інших національностей [31].
Отже, як бачимо суспільний розвиток невеликого села на Тернопільщині у міжвоєнний період був досить активним. Не зважаючи на різноманітні негаразди, геополітичні реалії регіону та природні катаклізми, мешканці села активно залучалися до розвитку свого краю.
Джерела
1. Державний архів Тернопільської області.- Ф. 30, оп.1, спр.696.
2. Gazeta Lwowska. 1921. №178. S. 7.
3. ЦДІАЛ. Ф.348, оп.1, спр.1994, арк.27.
4. ЦДІАЛ. Ф.348, оп.1, спр.2000, арк.2.
5. ЦДІАЛ. Ф.348, оп.1, спр.1994, арк.75.
6. ЦДІАЛ. Ф.348, оп.1, спр.2000, арк.6.
7. ЦДІАЛ. Ф.348, оп.1, спр.1994, арк.127
8. Archiwum Aktów Nowych w Warszawie. "Nadija" spółdzielnia w Sadzawkach. 2/213/0/9/16402
9. Крип’якевич І., Олійник Г. Коротка історія Гримайлова і сіл судового Гримайлівського округу. 1931.- С.120.
10. Український голос. -1927.- Ч.27. -C.4.
11. Свобода. - 1927. -№170. -C. 1.
12. Нема садовини // Діло, 1929. -Ч. 213.- С.4.
13. Księga adresowa Polski (wraz z w. m. Gdańskiem) dla handlu, przemysłu, rzemiosł i rolnictwa. Warszawa, 1928. Księga adresowa Polski (wraz z w. m. Gdańskiem) dla handlu, przemysłu, rzemiosł i rolnictwa. Warszawa, 1929. Księga adresowa Polski (wraz z w. m. Gdańskiem) dla handlu, przemysłu, rzemiosł i rolnictwa. Warszawa, 1930.
14. Буряна Поділлю. Нове село. Ч.15. С. 1.; Народня справа: 1930. - Ч.19(84). -С. 1.
15. Tarnopolski Dziennik Wojewodski. - 1930. -№10.
16. Tarnopolski Dziennik Wojewodski.- 1931. -№2.
17. Gazeta Lwowska. 1934. №9. - С. 6.
18. Kurjer Powszechny. №11.
19. Крип’якевич І., Олійник Г. Коротка історія Гримайлова і сіл судового Гримайлівського округу, 1931. - С.119.
20. Пелюшенко Ю. Гримайлів на Галицькому Поділлі. 350 років історії. Тернопіль: Підручники і посібники, 2019. - 536 с.
21. «Конскрипція має дати правдивий образ…» // Діло. 1931. Ч.284.
22. За приналежність до ОУН 16 українців зі Скалатщини перед судом у Львові. Наш прапор. 1933. Ч.13. с. 3; Нова розправа ОУН. Діло. 1933. Ч.32. С.3-4; Нова розправа ОУН. Діло: 1933. Ч.34. -С.4.
23. Tarnopolski Dziennik Wojewodski. -1934. №15.
24. Tarnopolski Dziennik Wojewodski. -1935. №6.
25. Dziennik urzędowy kuratorjum okręgu szkolnego lwowskiego. 1932. -S.390.
27. Спогади Валентини (Василини) Рогач, записано у 2017 р. С. Янішевським у с.Копачівка, Луцького району, Волинської області.
28. Поклик до односельчан села Саджавки, пов. Скалат. Свобода. -1937. -№8.
29. Крип’якевич І., Олійник Г. Коротка історія Гримайлова і сіл судового Гримайлівського округу, 1931. - С.118.
30. Діло. - 1935. №8.
31. Заплітний Є. За тебе, краю мій. Національно-визвольний рух на Гримайлівщині в 30-50 роках ХХ ст. Тернопіль: Джура, 2002. - С.25.
32. Кушнір В. Товсте - містечко в Медоборах. Тернопіль: Таля, 2009. - 302 с.
Янішевський Сергій - краєзнавець, автор книги "Сторінками історії села Саджівка на Гримайлівщині. Від давнини до 1950 року". - Луцьк: ФОП Мажула Ю.М., 2024. - 224 с.
