В історико-архівознавчій розвідці простежуються особливості розвитку міської інфраструктури Заліщиків у другій половині XVIII століття. Особливий акцент зроблено на внеску німецьких колоністів у розбудову міста.
Заліщики в період середини ХVІІІ століття були традиційним сільським поселенням розташованим, за свідченням першого краєзнавця Заліщик Йозефа Шварца у «забутому увагою закутку» [7, с. 3].
Йозеф Шварц – вчитель, краєзнавець
Землі ці були власністю Станіслава Августа Понятовського, каштеляна краківського, стрия пізнішого короля Станіслава Августа, а його маєтки (добра) розкинулися аж поза Шутроминці, Берем’яни, Летяче і Язловець.
Станіслав-Август Понято́вський
У 1750 році за його розпорядженням у цій тихій мальовничій вилучині Дністра на перетині двох важливих трактів - водного по Дністру та гужового, що йшов з півночі на південь, почало будуватись місто. На той час генеральним комісаром і представником Станіслава Понятовського на цих землях був Рудольф Оттикер, старий товариш по зброї каштеляна під час служби в шведській армії, «посесор і довічний володар» села Летяче.
Станіслав Понятовський, каштелян краківський
Людина діяльна і підприємлива він першим зрозумів, що молдавський шлях міг би спричинитися до збільшення прибутків від заліщицьких маєтностей і запропонував каштелянові ідею закласти на цьому місці місто, в якому, з огляду на дешеву сировину з Молдавії, можна би збудувати фабрику сукна і поселити ремісників. Каштелян погодився на пропозицію з тією умовою, щоб місто збудувати виключно з доходів від оренди Заліщик. Виконання плану Рудольф Оттикер взяв у свої руки.
Печатка Заліщик 1750 р
У 1750 р. котловина на березі Дністра зароїлася від численних робітників, над тихим дотепер селом залунав стукіт молотів та чужа грубіша від руської мова. Непомітно село перетворювалося в містечко, а містечко після отримання в 1754 р. привілею на чотири річних ярмарки – в місто. Поставали будинки ремісників і гостинні доми, зводилися мури фабрик, з року в рік прибувало ремісників і торговців. Важливим господарським кроком було будівництво тут суконної мануфактури. Камінь використовували місцевий, а дерево сплавляли Дністром із Самбора. Поставало нове місто Заліщики. Головну роль та тягар великої розбудови міста лягав на плечі здебільшого українського населення Заліщанщини та навколишніх місцевостей: ремісників, селян та робітників. Та майстрів бракувало.
Королівського привілею 1754 року для Заліщик
Для великого по тих часах будівництва засновникові міста потрібно були багато добрих ремісники, але на Поділлі їх не вистачало. З цією метою було направлено «негоціантів» (агентів) до Варшави, Гданська, Лісно, Прусії, Саксонії та інших міст і земель для вербування майстрів, пропонуючи їм вигідні умови. На запрошення, зроблене від імені королівської влади, сюди потягнулись ремісники з Центральної Європи, перш за все з околиць Бреслау і Ельблонга. Основу їх складали німці-лютерани. Зазнаючи утисків за свої релігійні переконання на батьківщині, вони виїжджали у Галичину. Німецькі ремісники в основному ставали до тих видів ремісничої діяльності, котрі тут були ще недостатньо розвинуті чи невідомі, або з котрих просто бракувало фахівців в цій місцевості. Тут вони осідали, заснувавши при підтримці королівської влади свою колонію, тут жили і працювали. Їх надгробки у вигляді вапнякової домовини з написом та зображенням черепа і перехрещених кісток у верхній частині ще можна побачити на старому міському цвинтарі в Заліщиках, де вони поступово зникають безслідно.
Фрагменти надмогильних плит ХУІІІ століття
Власне, переселення цих людей в наш край стало одним з етапів його колонізації, започаткованих задовго до першого поділу Польщі. Зародилася ця ідея ще в кінці 40-х років ХУІІІ століття. Виникнення однієї з перших німецьких колоній в Галичині пов’язано також з розбудовою Заліщик і формуванням міського поселення. Тож особливістю становлення міської структури на території давно існуючого поселення Заліщики стало й те, що важливу роль у її формуванні відіграли німецькі ремісники-поселенці.
Інформацію про цю категорію учасників розбудови міста, а відтак його мешканців в наступні майже півтора століть, дізнаємося з архівних документів. У Головному архіві давніх актів у Варшаві в фондах т.з. Камерального архіву (Archiwum Glowne Akt Dawnich w Warszawie. Archiwum kameralne. Sygn. III\a,b,c,d,e,f,g,h,I,j). ІІІ\239а) зберігається рукописний документ «Книги обліку коштів використаних з казни його королівської милості (короля Польщі) за період будівництва міста Заліщики, закладення королівської фабрики сукна та зведення різних об’єктів міста в 1755-1769 роках». Він містить «Три Заліщицькі рахунки з двома поясненнями всіх відомостей і даних вибрані з щорічних рахунків ЯП (Ясновельможного пана – М.С.) управителя (управитель, розпорядника) Завірського, а в даний час ведені між казною ЙКМ НП (Його королівської милості найяснішого пана – М.С.) і ВП (Вельможним паном – М.С.) підполковником Оттикером. Розпочаті в лютому 1755 року і закінчені в травні 1769. Додано два рахунки Ясновельможного пана Налертовича, один від травня 1763 до кінця 1764 року. Другий за 1765 рік». Книга 1 (Rachunki trzy Zaleszczyckie z dwoma compendyami. Percepty Caly y Expenzy wybrane z Rachunkow Co Rocznych JP Zawirskiego Dyspozytora, a teraz miedzy Skarbem JJ.WW.PP. y WJP Obersle. Ottykierem Zachodzace. Zaczynaia sie in Jbri 1755 Anno a Koncza sie jn Majo 1769 A. Dod. Dwa Rachunki JP Nalertowicza ieden ab Majo 1763, ad cale 1764 Ani drugi ad caly 1765 Anni. Volumen I.) [1, с.1-321]. Основними розпорядниками коштів з казни ЙКМ, виділених на потреби дібр Заліщицьких, куди входили й частина сіл та різних об’єктів, що фінансувалися, були в 1755-1766 рр. генеральний комісар маєтків краківського каштеляна Станіслава Ціолек Понятовського та по його смерті Станіслава Августа Понятовського - полковник Рудольф Оттикер, диспозитор міста названий також в документах «заліщицьким губернатором» М. Завірський та Л. Нарлетович [2, с.322-378].
Матеріали цих документів та інформація з раніше опублікованих джерел і досліджень дають можливість висвітлити деякі сторінки становлення міста Заліщики в середині ХУІІІ століття. Як свідчать вміщені в них дані, починаючи від середини 1750-х років до міста, що розбудовувалося, тягнулося все більше ремісників в пошуках роботи з ближніх і дальших поселень. Вони приходили з різних міст і сіл Галичини: Львова, Богородчан, Коломиї, Журавна, Золочева, Бережан, Тисмениці, Бучача, Язловця, Кам’янця, Заболотова та інших [1, с.65-68,110,200]. Прибуває також чимало польських ремісників та людей без професії [1, с.5,45,163,200-233].
Відповідно до коллонізаційних задумів сюди спроваджують також німців-протестантів, перш за все з околиць Бреслау і Ельблонга. Оскільки міські будинки були ще не готові, то спочатку ремісники селилися у великому приміщенні навколо замку в Заліщиках, перебудованого в ратушу. Наплив був такий великий, що невдовзі тут забракло для колоністів місця, через що їх почали тимчасово розміщувати в маєтку Рудольфа Оттикера в Летячому. Звідси переселенців поступово висилали до Заліщик. Так виникла одна з перших німецьких колоній у Галичині.
Розбудовуючи місто, Оттикер розпочав зведення фабрики сукна великих розмірів та будинків для її робітників, яких привозили з Саксонії і Прусії. Перевезення тих німецьких переселенців до Польщі, котрі були виключно євангелістського визнання, проводилося коштом Понятовського через Варшаву. Одною з умов їх переселення на ці землі було створення можливості працівників здійснювати релігійні обряди. Тож Оттикер звернувся до католицького єпископа в Кам’янці, в юрисдикції якого були Заліщики, з проханням про дозвіл на будівництво в новому міському поселенні євангелістського собору. Той відхилив прохання, не дозволяючи будову собору, внаслідок чого існування фабрики опинилося під загрозою, бо німецькі робітники, не без змови з Оттикером і Кьонігсфельдом, заявили, що без пастора і школи, в Заліщиках не залишаться [6, с.559]. Тоді спротив протестантизму був такий сильний, що каштелян не зміг отримати дозволу попри всі свої старання. Тож Оттикер, обдумавши все, підказав каштеляну звернутися до Порти Оттоманської для отримання дозволу на будову собору на своїй території, можливо на другому березі Дністра в селі Прилипче (Филипче, молдав. Кіпершесті), розташованому напроти Заліщик. У 1756 р. він зробив таке звернення за допомогою датського і шведського послів при Високій Порті в Константинополі, звідки незабаром надійшла відповідь, що слід спочатку звернутися в цій справі до першої інстанції, тобто до молдавського господаря, князя Молдавії, підлеглого турецькому султану.
Внаслідок цього внесено прохання до тодішнього правителя Молдавії Яна Теодора Калімаха (1752-1761) про дозвіл на закладення протестантської колонії з собором і школою на турецькій території напроти Заліщик. Князь-господар підтримав просьбу в Порті Оттоманській, а після отримання повноважень з боку свого патрона, видав розпорядження, назване «тестаментом» [6, с.560]. На основі цього дозволу Оттикер закупив у селі Прилипче землі у його власника, боярина Манолія для будівництва домів для колоністів, а також євангелістського собору і школи. Одночасно купцеві Дюрінгу з Ельблонга було надано повноваження для вербування німецьких колоністів, яких той спровадив за відносно короткий час. Транспорти колоністів направлялися до Заліщик через Варшаву коштом компанії. Крім безплатного перевезення і доставки потрібного для ведення господарства інвентарю і знарядь, їм було гарантовано довічне звільнення від усіх підданських повинностей. Поселенців зобов’язувалися забезпечити необхідними продуктами: обід, вечеря і щодня півлітра пива чи грошову компенсацію за це. На місці їм надавалося готове житло, знаряддя праці, коні, корови, насіння і грошовий аванс на потреби. Гарантовано також було свободу віросповідання і вільні шлюби та безперешкодне повернення додому у випадку закінчення договору або незадоволення його умовами [1, с.562-563].
Імена перших німецьких ремісників-колоністів в Заліщиках згадуються в досліджуваному документі від 1751 року. Зокрема, запис від 15 листопада 1759 р. Свідчить «Стефанові Грабареві в зв’язку з тим що він вісім років робить грабарем в цьому місті і є для нього корисний, даровано сукна 6 ліктів (лікоть - старовинна міра довжини, приблизно в півметра) по 4 злотих за 24 злотих» [1, с.62]. 12 березня 1757 р. є запис про те, що «теслі Кривому що робить з німцем Міхелем виплачено 2 злотих» [1, с.52]. В наступні роки їх стає більше. Чергові записи від квітня 1759 р. вказують на пекаря німця прибулого з Варшави, столяра Йоганна, суконників Дікспара і Фрідріха та інших [1, с. 55]. Одними з перших були німецькі поселенці з Ельблонга (місто в Прусії): «Німцям Ельблонгським казано дати кожному стравне 4 злотих 19 грош. Фарбувальнику Ельблонгському дати стравне 10 злотих 40 грош. Кравцеві Ельблонгському стравне в сумі 3 злотих 24 грош» [1, с. 66], «слюсар…для столяра Ельблонгського робив штаби по 20 грош», «пекареві Ельблонгському наказано дати дощок…» [1, с.159]. Є також узагальнюючий запис «Від 1 травня 1759 року до 1760 року на потреби ЯВ пана комісара. Осідаючим в місті колоністам німцям, а також різним ремісникам видано на постелі та інші потреби дощок на суму 26 злотих 20 грош» [1, с.69].
Рахунки грошові з ЯП Диспозитором Заліщик, 1760 р.
Про діяльність купця Генріха Дюрінга, якому Рудольф Оттикер доручив шукати нових колоністів для Заліщик в Ельблонгу, а також про умови, на яких їх переселяли до Заліщик, дізнаємося з листа цього агента від 6 квітня 1760 року. Перебуваючи в Ельблонгу Дюрінг повідомляв, що він «за дорученням п. Джона Рудольфа Оттикера від 15 січня 1760 року зібрав на поселення певну кількість поселенців, в т. ч. жінок і дітей. Серед них були 1 бухгалтер, 2 муляри, 1 садівник, 1 каменотес, 1 мисливець, 2 ткачі і швачки, 1 в’язальник і 1 ткач» [1, с.243]. Інші колоністи їхали до Заліщик з Варшави та Данцигу.
В наступні 1760-1763 рр. в Ельблонгу, Варшаві і Львові підбір і вербування потрібних ремісників до Заліщик проводили агенти-посередники Веселовський, Охрімович, Нейман і Дюрінг. Вони знаходили відповідних майстрів і організовували їх переїзд до Заліщик за рахунок виділених на це з казни коштів. У підборі людей необхідних для королівської суконної мануфактури в Заліщиках брав участь також каштелян Карась, член камери (установи, що відала королівськими доходами), який від її імені керував з Варшави справами заліщицької мануфактури [5, с.255]. Названий вище Веселовський спровадив до Заліщик багатьох ремісників. Серед них друкар Местах, якого він привіз з Вроцлава. Охрімович, який зустрічав ремісників у Львові і переправляв їх дальше, виплатив цьому ж друкареві ще 32 злотих на дорогу до Заліщик. Супровід і видачу коштів здійснювали т. з. шафарі (szafarz, польськ. – службовець відповідальний за фінансові справи). В документі згадано імена двох таких службовців - Рауха і Крайніка [1, с.221].
Ще одного друкаря Кромзая було спроваджено до Заліщик з Більська. Білошкірнику Лоренцу Веселовський при переїзді до Заліщик дав на дорогу 70 злотих 28 грош та стравних 65 злотих 16 грош. В жовтні того ж року Веселовський спровадив до Заліщик ще одного ремісника «шуфляра Баумана», за що з казни заплачено 57 злотих. Він же відправив до Заліщик 2 гарбарчуків, оплативши витрати на дорогу і харчування. Переїзд столяра Єржи з дружиною з Варшави коштував 30 злотих. Є й запис про те, що «за перевезення фарбувальника начорно званого Форзач Чапке заплачено Лехману 41 злотий, а в Заліщиках йому додано на стравне 16 злотих. Цей же Лехман перевозив ще одного ремісника миловара, за що заплачено йому 9 злотих. За столяра німця Карла і кравця з врахуванням стравного заплачено 20 злотих. Столяру «без руки на дорогу з Ельблонга до Варшави заплачено 38 злотих, йому ж на стравне дано у Варшаві за 5 тижнів – 19 злотих» [1, с.243].
Про прибуття в Заліщики нових переселенців з Німеччини писала і тогочасна преса. Інформацію про них зустрічаємо в газеті «Варшавські відомості», яка повідомляла 3 травня 1766 р.: «В березні приїхало двадцять німецьких майстрів суконників і камлотників до мануфактури, закладеної в місті Заліщики на Поділлі, дідизні найяснішого його величності короля. Вже ці люди в доступнім краю знайдуть тут свій успіх, бо звільнені від податків, для чого повідомляється, що сюди будуть приїжджати ще більше ремісників» [8, с.3]. Нова колонія почала швидко забудовуватися, закінчено будову школи і собору, а на покриття видатків запроваджено складщини серед протестантів, які жили у Варшаві, Гданську, Торуні, Ельблонгу, Кролевці, а пізніше навіть збирали кошти в Англії і Голландії.
До перевезення окремих ремісників був причетний і сам урядовий комісар підполковник Оттикер, який, згідно запису в переліку витрат, «направив з Берліна каретника Берфельта за якого фурманові з Любліна та на стравне заплачено 50 злотих 20 грош. Перевезення ще одного німця ремісника позументника (галунника) з Варшави до Заліщик обійшлося за підрахунками Рауха в 162 злотих 80 грош» [1, с.242]. Його, як вказано в записі від 22 липня 1760 р., «до суконників для прядіння прислано…» [1, с.299].
В цей період до Заліщик прибувають фахівці найрізноманітніших ремесел і занять. Оскільки найзначнішим промислом нового міста стала суконна фабрика, то природньо, що серед цих ремісників було найбільше суконників або камлотарів, котрих спроваджували для роботи на ній. Про них згадано в записах: від 29 липня 1759 р. «мастили жінки до приїзду ЯВП доми суконників, млин на горі, оренду, яким заплачено і за вапно 10 злотих 51 грош» [1, с.61], 17 жовтня 1759 р. «Суконникам новоспровадженим сказано, щоб опорядили свої будиночки і дано згідно реєстру 6 злотих 29 грош (мастильникам 2 злотих 29 грош, завізникам глини - 4 злотих)» [1, с.55], 16 липня 1760 р. «для вигоди камлотника лагодили будинок теслі, за що заплачено 3 злотих 13 грош» [1, с.156], 10 серпня «Камлотникові дав писар до мащення стіни 13 людей, яким заплачено 3 злотих 15 грош. Камлотникові слюсар Журавинський кував одне вікно за що заплачено 5 злотих 20 грош. Суконникові наказано дати дві дошки за 10 грош» [1, с.159], 19 серпня 1760 р. «муляр німець три дні докладав халупу для сімох суконників за 5 злотих 10 грош» [1, с.157].
Цікаво, що суконників в деяких записах поділяють на 2 категорії – «молодих» і «старих». Це видно із запису в «Переліку витрат з рахунку міста Заліщики» за червень 1759 р. «За півбочки пива для молодих суконників заплачено 2 злотих 19 грош…» і тут же «За 1\2 бочки пива суконникам старим заплачено 2 злотих 13 грош» [1, с.173].
В місті що розбудовувалося і залюднювалося потрібні були пекарі, тож їх в ці роки було кілька: 18 травня 1760 р. «дано цегли 1834 штуки для пекарів новоспроваджених на мурування пекарських печей на суму 8 злотих 15 грош» [1, с.156], 13 серпня того ж року «пекареві Ельблонгському наказано дати дощок для викладання хліба за 3 злотих 20 грош» [1, с.159].
Досить відомими були в Заліщиках імена грабарів німців Міхеля і Стефана, які виконували і керували земляними роботами практично на всіх об’єктах, що створювалися в місті. Ось лише кілька прикладів про їх роботу: 31серпня 1760 р. «німець грабар Міхель робив в Обіжеві коло вичищення саджавки з каміння і коло дороги 7 днів за що заплачено 8 злотих 26 грош» [1, с.161]. 7 грудня «грабарі німці Міхель і Стефан 21 день робили дорогу для перевезення каміння потрібного на різні будови і заробили 26 злотих 18 грош» [1, с.167], в 1762 р. «грабареві Міхелю за направу води коло винниць і табахарні» [1, с.227].
Було спроваджено каретників, яким «згідно домовленості при їх переїзді до Заліщик скарб дав дерева на початок ремесла згідно специфікації складеної фабричним писарем в 1761-1762 роках на суму 148 злотих 22 грош» [1, с.243]. Очевидно, що їх поведінка в побуті не була дуже доброю, про що свідчить запис «За вичищення льоху і будинку Фельцера котрий закапарили німці каретники дано грабареві з двома помічниками за 4 дні 3 злотих 21 грош» [1, с.227]. Працювало в Заліщиках і кілька приїжджих столярів, зокерма «новий столяр з Ельблонга зайшлий…», «столяр Шульц що прибув на слободу…» [1, с.226-227].
Тривалий час різні мулярські роботи в місті виконували муляри німецького походження. Найвідомішим з них від 1757 р. був Розен, який виконував функції магістра, або як його ще називали «аудитора», тобто і працював і наглядав за якістю виконання мулярських робіт на різних об’єктах [1, с.18]. Було ще кілька німців-мулярів: Баршер, Байєр та інші. На будівництві працювали німці-теслярі Міхаель Десаут, Ехман з сином, Йоган, Драєр, Ціммерман [1, с.199].
На початку 1760 р. прибув черговий новий ремісник – капелюшник. Як зазначено в переліку витрат з рахунку міста «Капелюшникові на початок роботи видано 7 пуделок вугля за 1 злотий 50 грош» [1, с.163], а 14 березня 1760 р. «капелюшникові дано 12 злотих» [1, с.174]. Для нього ремонтували будинок влітку і восени 1761 р.: пересипали піч, на що використано 200 цегол, камінь та додано новий кахель. Жінки перемастили кімнати. Для його майстерні було виготовлено новий стіл з липових дощок [1, с.217].
В «Переліку витрат з рахунку міста Заліщики» є цілий ряд згадок про інших новоприбулих німецьких ремісників і торговців: «Сідлярам німцям на ліжка, лотки, столики та інші потреби дано 12 дощок за 4 злотих», «За 1 бочку пива сідляреві Гельмісові заплачено 3 злотих» [1, с.173], «Новому кравцеві німцеві видано 4 дошки за 1 злотий 10 грош», «Дзигармістрові (годинникареві – М.С.) спровадженому дано 6 дощок на ліжко і лавки за 2 злотих» [1, с.163], 9 травня 1760 р. «на поправу винниці де сидить білошкірник дав гвіздяр Рохе 12 коп цвяхів на суму 3 злотих 10 грош», «виноградар німець що служить один рік від 1 червня 1760 року отримав плату…», «коваль Фехнер зробив гаки…» [1, с.134], «Німець токар, що зробив до трьох склепів подвійні двері на трьох замках взяв 65 злотих» [1, с.300], «теслі з Варшави заплачено…», «Різникові німцеві Гітису спровадженому заплачено…» і т. п. 13 липня 1762 р. з Варшави приїхали до Заліщик «столяр з суконником за привезення котрих фурманові заплачено 66 злотих» [1, с.230]. В кінці листопада того ж року приїхали нові ремісники - рукавичник, миловар і слюсар зі Львова. Їм виділено кошти на утримання та інструменти для роботи [1, с.237].
Перелік рахунків Заліщицьких 1766-1769 р.р.
Зустрічаються в «Переліку витрат з рахунку міста Заліщики» і фахівці малопоширених на той час професій. Серед них кав’яр Бейн, якому «10 серпня 1760 року видано дві дошки на столики за 2 злотих 80 грош» [1, с.155]. Є ще один запис на цю тему від 17 вересня 1760 р. «Ремонтували один дім де живе сідляр Ельблонгський і другий дім де кав’ярня - за роботу теслі заплачено 1 злотий, за 250 ґонтів – 2 злотих 30 грош, за 7 кіп цвяхів – 2 злотих 30 грош». Тож можна припустити, що 266 років тому в Заліщиках виникла перша кавя’рня, названа в документі «Kafehaus». Був у Заліщиках крім чисельних єврейських і шинок, який тримав шинкар-німець, про що є запис «Для шинкаря новітнього німця на ліжко дано 4 дошки за 1 злотий 10 грош» [1, с.162-163].
Перелік витрат на ратушу, 1757 р.
Записи витрат на ратушу в 1758 р.
В розділі документа «Рахунок витрат коштів на заселення (осадження, колонізації) міста Заліщик початий від 24 червня 1761 року» є й узагальнюючі дані про перевезення до Заліщик цілих груп (партій) з ремісників та членів їх сімей. Найбільш активним і основним організатором цієї діяльності був уже згаданий Веселовський. Про це свідчать записи про витрати на перевезення завербованих ним людей з Ельблонга до Варшави. Було відправлено три партії: перша – 16 осіб, друга – 25 осіб і третя – 36 осіб. Для їх перевезення Веселовським було зафрахтовано візників з Ельблонга, котрі везли їх повозками до Варшави, звідси до Львова і далі на Заліщики. Так під датою 24 лютого 1760 р. він подав до оплати рахунки за плату фурманові, котрий перевіз з Ельблонга до Варшави 16 осіб за 190 злотих, а фурманові, що перевозив тих же людей до Львова - 240 злотих 20 грошів. Їх супроводжував уже згадуваний службовець Крайнік, якому видано на оплату витрат при переїзді цих людей 253 злотих 10 грошів. Другу групу в кількості 25 осіб з Ельблонга перевезено до Варшави, за що «фурманові Ельблонгському заплачено 399 злотих». Їх супроводжував інший службовець Раух, якому видано на витрати на цих людей 380 злотих. Очевидно, що частину шляху при переїзді вони долали на кораблі по р. Вісла, оскільки в переліку витрат є оплата фурманові за те, що довіз їх до Вісли 6 злотих 10 грошів, а під датою 17 травня 1761 р. є запис: «шафарові Ельблонгському за 36 людей яких він припровадив на кораблі дано за фрахт 202 злотих 20 грошів». Цим людям також видано бочку пива і дві кварти вина за 7 злотих 50 грошів. Уже згадуваний фурман з Ельблонга віз їх двома бричками до Львова, за що йому заплачено 608 злотих 25 грошів. На утримання цих людей було виплачено 380 злотих. Варшавським фурманам, що перевозили переселенців далі трьома бричками, заплачено 886 злотих 20 грошів. Потім їх везли підводами до Золочева, за плату 175 злотих. З Золочева для них було найнято 30 підвід на перевезення до Заліщик, що обійшлося в 234 злотих. Раух та інші службовці, що займалися доставкою колоністів, видали також 739 злотих 19 грош на дорожні витрати, а Охрімович крім того подав рахунок за медикаменти для переселенців на суму 30 злотих 12 грош. В травні 1763 р. подано витрати «записані на конто (конто – рахунок – М.С.) Заліщик»: 15 травня 1763 р. – «на гирьки до ваги міської і стравне для різних спроваджених (зрекрутованих) ремісників – 157 злотих 20 грошів» [1, с.243-244]. Загальні ж витрати «на купівлю реманенту (реманент – інвентар – М.С.) та на будинки збудовані зі скарбу (коштом королівської казни – М.С.) біля закладів на колоністах склали 108 416 злотих» [1, с.213].
В документі, крім згадки про рахунок за медикаменти для колоністів, є й перші згадки про медичну допомогу ремісникам. Запис про медичні послуги в досліджуваному документі знаходимо від 26 вересня 1759 р. «Цирульникові за перев’язування муляра, якого скалічив хтось з німецької колонії заплачено 3 злотих 24 гроші» підтверджує хто надавав медичну допомогу і про те, що в той час у місті вже існувала сформована німецька колонія.
Слід зауважити, що розташування нової колонії та оголошені вигоди звабили до Заліщик багато поселенців з різними професіями, серед яких було немало випадкових і не завжди порядних людей. Як відзначають дослідники, «переважав натомість в цьому переліку нахил людей авантюристичний, який не міг колонії забезпечити дійсного розвитку». Про те, що потрапляли сюди й такі люди, свідчать і оголошення про розшук, вміщені Заліщицьким губернатором (управителем дібр) в газеті «Варшавські відомості». 1 червня 1765 року вміщено ще одне оголошення: «Інформуємо, що якийсь Крістіан Здітц родом із Саксонії, за професією коваль 5 років служив в добрах Язловецьких дідичних Найяснішого короля Його Милості, покинув дружину свою в місті Заліщиках, зник і до цього часу про нього нічого невідомо…» [10, с.4]. Цілий ряд таких прикладів є і в досліджуваному документі, що лише підтверджує висновок інших дослідників. Ось деякі з них: «За підводу з п. Вітковським, до Городенки забрати німців втікачів заплачено 3 злотих» [1, с.170], «…відшкодування за 1 сокиру для мельника німця (з котрою той втік)…» [1, с.298], 16 жовтня 1759 р. «уланові котрий погнався за токарем що втік на Україну…» [1, с.62], 1 червня 1760 р. «Уланові їдучому до Станіслава за втікачами Ельблонгськими кравцями з двома жінками…» [1, с.71], 22 червня 1762 р. «За позументником, який втік послані улани …» [1, с.230].
Повідомлення про приїзд до Заліщик німців суконників, 1766 р.
Однією з причин того, що частина ремісників покидали Заліщики, було й те що, в середині 1760-х рр. посилюються намагання молдавського господаря через посередників переманити поселенців ткачів із Заліщик перейти Дністер і осісти в Молдавії. Ця проблема посилилася в 1766 р., коли староство Чернівецького округу почало відкрито агітувати ремісників із Заліщик до переїзду на Буковину. Саме ці обставини описав історик Раймунд Кайндль в своїй «Історії Буковини»: «Але не всі прибульці були чесними і порядними людьми, навіть сам священник Шайденмантель не відносивcя до найкращих. В результаті виникло незадоволення. До цього ж додалося і те, що Григор Александер Гіка (1764-1767) хотів перевести суконну фабрику до Ясс, і йому також вдалося переманити певну кількість ткачів сукна (суконників) із Заліщик до Ново-Філіпова або Філіпешти (на південь від Ясс). Він і його наступник Грегор Калімах (1767-1769) надали суконникам широкі права, як це раніше робили попередні князі при заснуванні вільних поселень. Однак смута нової війни із росіянами (російсько-турецька війна 1768-1774 рр. – М.С.), яка невдовзі розпочалася і перешкоджала розвитку цього нового поселення зумовила розпорошення цього занепалого поселення у Заліщики – Прилипче» [4, с.63]. Підривна політика молдавських господарів, що прагнули перенесення суконної фабрики з Заліщик до Ясс, неспокій в краї, несприйняття колоністів, суперечності між ними самими, зрештою смерть Рудольфа Оттикера в 1766 р. спричинили занепад колонії в Прилипчому. Недовго тривала й згода молдавського господаря із Заліщиками: в 1766 р. місцевим протестантам заборонено приходити до Прилипча. У 1766 р. колонія в Прилипчому зменшилася до невеличкого кола 4 родин, окремі з яких переїхали до Росії, інші осіли в Заліщиках.
Будівлі в Заліщиках ратуша
Cтарий будинок в Заліщиках
Селянська хата
Заліщики на картах Ф. фон Міга, 1779-1782 р.
Заліщики, фрагмент літографії
Вид на Заліщики, літографія Антона Ланге, початок ХІХ століття
В Головному Архіві Давніх Актів у Варшаві зберігаються метричні книги євангельсько-аугсбургської конфесії гельвеційського віровизнання парафії Заліщик за 1764-1861 роки. Ці церковні протоколи хрещень, конфірмації(у протестантів - обряд прийняття до членів церкви), комуній (обряд першого причастя), шлюбів і померлих в Заліщицькій і Прилипченській громадах вели пастори. Дані цих документів не лише відображають стан релігійних звичаїв у протестантів, але й дають інформацію про склад населення німецької колонії та інших представників міського населення в Заліщиках, доповнюють перелік імен ремісників та поселенців інших професій, вміщений у досліджуваному документі. Чимало інформації про цих людей містить «Книга запису конфірмації» (обряд свідомого сповідання віри) за період 1764-1786 рр., яку вів пастор Лахманн. Характерно, що цей обряд здійснювався з дорослими людьми чи юнаками і дівчатами у віці 14-17 років. Про це свідчить і те, що в числі конфірмованих в Заліщиках записані люди, народжені в різних містах і країнах. З цього переліку можна прослідкувати і географію населених пунктів, з яких люди прибували до Заліщик у середині ХУІІІ століття [3, с.76].
Євангелістський собор в Заліщиках
Костел св. Станіслава
В книгах вміщено дані про ще один обряд - комунії (обряд першого причастя). В жовтні 1766 р.зроблено перший запис: прийняла комунію Йоганна Ребека Оттикер, народжена в Ітчені в Сілезії. З прізвища можемо припустити, що це була, ймовірно, родичка Рудольфа Оттикера – засновника і організатора німецької колонії в Заліщиках. Всього в списку 102 прізвища колоністів з майже 50 міст і поселень. В книзі померлих 1-й запис зроблено 13 лютого 1767 р. - Готліб Беніамін Клінкерт помер у віці 50 років. 19 листопада 1771 р. померла Йоганна Ребека Оттикер [1, с.76-81].
Заголовна сторінка книги запису народжень протетстантської церкви в Заліщиках, 1768 р.
Записи в книзі метрик протестантської церкви, 1764 р.
Записи в книзі хрещень протестантської громади, 1763 р.
Записи в метричній книзі 1768-1774 рр
Таким чином, узагальнюючи перелік міст і поселень, з яких прибували до Заліщик поселенці чи різного роду чиновники і службовці, що направлялися для роботи в адміністративних установах міста і округу або військової служби, можна вказати, що тут проживали в період другої половини ХУІІІ століття вихідці з майже 80 міст і поселень з різних європейських країн. Ця обставина відображає і особливості та специфіку міського життя Заліщик.
Джерела
1. Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie. Zespol: Archiwum kameralne. Sygn. III\a,b,c,d,e,f,g,h,і,j. ІІІ\239а. Rachunki trzy Zaleszczyckie z dwoma compendyami. Percepty Caly y Expenzy wybrane z Rachunkow Co Rocznych JP Zawirskiego Dyspozytora, a teraz miedzy Skarbem JJ.WW.PP. y WJP Obersle. Ottykierem Zachodzace. Zaczynaia sie in Jbri 1755 Anno a Koncza sie jn Majo 1769 A. Dod. Dwa Rachunki JP Nalertowicza ieden ab Majo 1763, ad cale 1764 Ani drugi ad caly 1765 Anni. Volumen I. Archiwum Glowne Akt Dawnich w Warszawie. Archiwum kameralne. Sygn. III\a,b,c,d,e,f,g,h,I,j. ІІІ\239а. Volumen I. - 18-563
2. AGAD w Warszawie. Zespol: Archiwum kameralne. Sygn. III\a,b,c,d,e,f,g,h,і,j. ІІІ\239а. Explikacye Expenzy Pieniezney na Domy, Domki, Kuznie, Bialoskornie a. c. W Remanentach Rachunkow Zaleszczyckich Sumatim polozone, a tu Specifice Opisane. Ab Ano 1755. Ad. 1763. - s. 321-378.
3. AGAD w Warszawie Zespół nr. 299. Opis: księga Gmina Zaleszczyki, konfesja augsburska. Księga metrykalna urodzeń, ślubów, zgonów i konfirmacji. Sygn.174. 1771-1859 (ur.), 1768-1859 (śl.), 1767-1859 (zg.), 1764-1857 (konf.). s.76-81.
4. Kaindl R. Geschichte der Bukovina. Bukowinaer Rundschau. 31 Januar – 449 s.
5. Kula Witold. Szkice o manufakturach w Polsce XVIII wieku, cz. 3,1780–1795. PWN, 1956. – 400 s.
6. Smolski G. Ognisko polskich protestantow na Bukowinie. Biblioteka Warszawska. Pismo miesieczne. Rok – Tom 4. Warszawa. 1906. - S. 559-562.
7. Scwartz J. Zaleszczyki i okolica. Przewodnik krajoznawcy. Nakladem oddzialu Zaleszczyckiego Podolskiego Towarzystwa Turystyczno-Krajoznawczego w Tarnopolu. 1931. - 69 s.
8. Z Warszawy. Wiadomosci Warszawskie. Sroda. 3 maja Nr. 36. – s. 3.
9. Wiadomosci Warszawskie. Sroda. 8 maja 1765. Nr. 37. – s.
10. Wiadomosci Warszawskie. Sroda. 1 Juni Nr. 44. – s. 4.
Довідка про автора
Сопилюк Михайло – викладач історії Відокремленого структурного підрозділу «Заліщицький фаховий коледж імені Є. Храпливого» НУБіП України
